Іванко дуже любив казки, які йому на ніч читала бабуся. Коли він ходив в садок, то вірив, що Василина Прекрасна, Іван-царевич, Баба Яга, Чахлик Безсмертний і Змій Горинич існують насправді. Казка про Бабу Ягу була однією з самих його улюблених. Іванкові навіть було шкода старенької з кістяною ногою, яка кожного разу залишалася ні з чим. Але, коли хлопчик пішов в перший клас, світ казок стали витісняти реальні знання. І віра в те, що казкові герої існують, поступово зменшувалася. І вона б зникла зовсім, якби з хлопчиком не сталася одна дуже цікава історія.

Як в життя хлопчика повернулася Казка про Бабу Ягу

В школі Іванко залишався на групу продовженого дня. Вчителька завжди відпускала хлопців з ігрової кімнати збігати на другий поверх, щоб попити води. Іванко ходив туди зі своїм другом Дмитриком. Але, цього дня Дмитро захворів, і коли хлопчик захотів попити води, то йому довелося йти самому. Проходячи повз актовий зал, Ваня почув там якісь дивні звуки: шерех листя, пориви вітру, таємничий шепіт. Неначе за дверима актового залу йде онлайн казка про Бабу Ягу. Спочатку хлопчик подумав, що це шкільний драмгурток репетирує п’єсу. Трохи відкрив двері, заглянув в зал, але нічого там не побачив, окрім густого туману.
Таємнича сила поманила Іванка піти вперед крізь туманну завісу. Хлопчик навіть не пам’ятав, довго він йшов або ні, все стало якимсь не реальним, неначе відбувалося не з ним. Поступово туман почав розсіюватися, і погляду Іванка з’явилася лісова поляна, така сама, як в казці про Бабу Ягу, читати яку любила бабуся. Велика поляна була оточена дрімучим лісом, на ній росла суха жовта трава, квітів не було взагалі. А посередині стояла хатинка на курячих ніжках. Хоч і страшно було Іванкові заглянути в хатинку, але все таки, недовго повагавшись, він трохи відкрив двері.
Що побачив Іванко в хатинці на курячих ніжках
Усередині від побачив звичайне житло Яги Кістяної Ноги – велику піч, старий дерев’яний стіл зі стільцями і ліжко. Було темно, а коли очі хлопчика звикли до напівтемряви, він розгледів, що в кутку кімнати сидить прив’язана дівчинка. Виявилось, що це Оленка, яку Баба Яга обманом заманила до себе. Зла старенька хотіла спочатку відгодувати Оленку, а потім з’їсти. Але, з ранку так зголодніла, що вирішила з’їсти дівчинку прямо сьогодні. Тільки полетіла на ступі за травами-приправами і скоро повинна повернутися.

Зволікати було не можна, необхідно терміново що-небудь придумати, адже далеко втекти Іванко з Оленкою не встигнуть. Тоді і згадалася хлопчикові Казка про Бабу Ягу і Івасика Телесика. А ще у нагоді стала кмітливість і хороша пам’ять, ці якості допомагали розвивати шкільні уроки, які Іванко любив і завжди старанно виконував. Хлопчик розв’язав Оленку, переодягнувся в її сарафан, на голову надів косинку, а дівчинці велів сховатися за деревом. Сам же сів в темному кутку і став чекати Бабу Ягу.
Як настав кінець злодійствам Кістяної Ноги
Недовго просидів Ваня в темному кутку, коли почув шум і свист від ступи, що підлітала до хатинки. Зла Баба зайшла в хатинку і стала розпалювати піч. А доки поліна розгоралися, готувала приправу з трав та все повторювала: «Ох і смачна буде печеня з Оленки! Ох, і наїмся ж я сьогодні!» Потім узяла лопату і пішла за Оленкою, щоб посадити її в піч. А коли вона підійшла до хлопчика, той різко встав, обернувся лицем до Баби Яги, і доки та ще не встигла прийти в себе від подиву, точний ударом, який він відпрацював на заняттях з айкідо, відправив стареньку до печі. Вогонь там палахкотів з такою силою, що нечисть згоріла швидко, навіть попелу від неї не залишилося.
Іванко вийшов з хатинки на курячих ніжках і покликав Оленку. Та спочатку обережно із страхом виглядала з-за дерева, але, коли дізналася, що Баби Яги більше немає і зла вона вже нікому не заподіє, підбігла до хлопчика, обійняла його і розцілувала. Дівчинка була рада не лише за себе, але і за інших казкових героїв, яких вже ніколи не зможе скривдити Кістяна нога. А Іванко, зробивши добру справу, пішов назад по стежині. Дорогу він добре запам’ятав, їх цьому навчили в гуртку по туризму.
Двері до актової зали виникли перед хлопчиком швидко і несподівано. Він відкрив їх і опинився в шкільному коридорі. Іванко не міг зрозуміти, чи була ця пригода з ним насправді? Тому він знову відкрив двері і заглянув в залу. Сцена, стільці, прикрашена гірляндами до новорічного свята зала. Все було, як завжди. Іванко протер очі і глянув ще раз. Але, нічого, що вказувало б на недавню казкову пригоду, не побачив. Він вже зовсім було вирішив, що усе це йому привиділося, коли почув із-за завіси далекий голос Оленки : «Іванку, дякую…».
Щасливий хлопчик пішов в клас. Наталія Миколаївна запитала, чому він так довго ходив пити воду? Іванко не знав, що відповісти. Він ніколи не брехав, але і правду сказати не міг, все-одно ніхто цьому не повірить. Іванко сказав, що по дорозі з ним сталася казкова пригода. А оскільки в цей час за дітьми стали підходити батьки, то і розпитувати його більше вчителька не стала. А Іванко розказав про те, що вчинив добру справу, тільки мамі. Та похвалила хлопчика і сказала, що завжди знала, який у неї чудовий син!

comments powered by HyperComments