Одного разу Тарасик прийшов зі школи дуже засмученим, адже вчителька задала незвичне домашнє завдання: придумати казку про лева, тигра, вовка чи іншого лісового звіра, а хлопчику видавалося, що це дуже складно. До того ж, це мала бути не просто звичайна розповідь, а казка на конкурс  – переможця обіцяли нагородити екскурсією у великий зоопарк, у якому Тарасик віддавна мріяв побувати. Саме тому хлопчик і сумував – він дуже хотів перемогти, але сумнівався у своїх силах.

Спочатку він вирішив скористатися допомогою дорослих і попросив старшу сестричку написати казку про лісових звірів замість нього, але дівчинка була надто зайнятою своїми справами, щоб займатися цим. Тоді хлопчик вирішив схитрувати та переписати вже готову історію – саме з такою метою він придбав у книгарні казки про левів та взявся їх читати.

Ця книжка захопила Тарасика з перших сторінок, адже розповідала цікаві історії про цих хоробрих та сильних тварин. Зокрема, хлопчик дізнався про те, що левенята народжуються зовсім крихітними і не вміють гарчати аж до двох років. Це здивувало Тарасика, адже він думав, що леви з самого дитинства є грізними та хоробрими звірами. Хлопчик миттю забув про те, що ще кілька хвилин тому він збирався переписати одну з історій з книжки та видати її за свою власну. Йому дуже захотілося придумати казку про лева, який навчився хоробрості і лише після цього став королем звірів. Почитаємо, що в нього вийшло?

Казка про лева: як навчитися хоробрості

Колись давно у далекому й невідомому лісі, в якому споконвіку дружно жили лісові звірята, оселилася зграя злих вовків. Вони були зовсім несхожими на тих милих і добрих вовчиків, що проживали разом зі всіма у цьому лісі. Дехто навіть розповідав, що насправді вони були не вовками, а злими чаклунами-перевертнями. Якби там не було, але з їх появою ліс перестав бути таким затишним і безпечним як раніше, адже вовки-перевертні кривдили слабших звірят, відбирали у всіх їжу та робили інші капості, перетворюючи усе навколо на безлад і хаос. Більше того, деякі із звірят почали наслідувати їх та ставали розбишаками.

Зрозумівши, що так більше бути не може, лісові мешканці зібралися на раду, на якій вирішили дати відсіч зловмисникам. Але як саме це зробити ніхто не знав, тому звірята просто поговорили про своє тяжке життя і розійшлися. Їх не влаштовувала ситуація в рідній домівці, але доводилося це терпіти, оскільки не було когось настільки хороброго і сильного, хто б насмілився повести всіх інших за собою.

Варто сказати, що побачивши, що ніхто не має ідей, як здолати вовків-перевертнів, звірята змирилися і визнали свою поразку. Лише маленьке левенятко, якому не виповнилося навіть 2 років, повертаючись додому продовжувало обдумувати можливі кроки вирішення загальної лісової проблеми. Незважаючи на малий вік, воно вже було достатньо сильним та спритним, тому не боялося перевертнів: воно могло швидко від них утекти, а то й постояти за себе. Але левенятко крім сили і спритності мало ще й дуже добре серце: воно щиро співчувало маленьким звірятам, які не могли протистояти зловмисникам.

Саме добре серце і спонукало його одного разу самому вирушити до лігва небезпечної компанії та вигнати вовків з лісу, щоб відновити його затишок і зробити безпечним навіть для найслабших звірят. Зрозумівши, чому левеня до них прийшло, вовки почали насміхатися та погрожувати йому. Левеня спочатку засмутилося і вже подумало повертатися додому ні з чим, але потім, згадавши про те, як потерпають від розбишак усі лісові звірята, зрозуміло, що має довести справу до кінця. В цей момент воно настільки розлютилося, що загарчало гучним голосом так, що вовки з переляку почали втікати, не розуміючи, що відбувається. Ще б пак, голос левеняти раніше був тихим і м’яким, тому ніхто не очікував такого.

Левеня поверталося задоволеним і щасливим: тепер рідний ліс буде знову затишним і безпечним.

Почувши цю звістку, звірі надзвичайно зраділи та вирішили обрати маленького лева своїм королем.

Левеня прийняло цей титул із вдячністю та пообіцяло бути мудрим, відважним та справедливим правителем, який буде завжди захищати та оберігати своїх підданих.

З того часу лісовим мешканцям стало жити ще краще.

Тарасик закінчив писати і усміхнувся: він був дуже задоволений, що переборов свою лінь та написав казку самотужки. А яким же було його щастя, коли на другий день виявилося, що саме його казка сподобалась усім найбільше і тому йому вдалося потрапити до омріяного зоопарку, де хлопчик побачив левів на власні очі. Після цієї екскурсії Тарасик твердо вирішив стати письменником та писати нові казки про левів для дітей. А ким мрієте стати ви? Пишіть про це у коментарях.

comments powered by HyperComments