Одного разу їжачок Буль побачив біля свого будинку сумне лисенятко. Їжачок запитав, що сталося, а рудий лис майже заплакав у відповідь. Він розповів, що дуже нещасливий. Їжачок зрозумів, що це несправедливо, адже кожен мешканець Чарівного Лісу заслуговує на це прекрасне почуття. Наша казка про щастя розповість про те, як два малюки шукали щастя.

Казка про щастя для дітей

– Я тільки що спустився з великої гори. Кажуть, якщо залізти на неї, можна знайти своє щастя. Але я навіть там його не знайшов. – жалілось лисенятко їжачкові.
– А ти уважно дивився?
– Звичайно! На вершині я зазернув під кожен камінь. Щастя ніде не було.
– А на шляху ти шукав його? Раптом щастя було десь на горі, але не на самій вершині?
– Хм. Ти правий. Я був дуже зосереджений на тому, щоб швидше піднятися на вершину. Може повернемося на гору, і разом спробуємо пошукати щастя?
– Давай, – погодився їжачок Буль.

Герої прийшли до підніжжя гори і втупилися нагору. Здавалося, що лізти буде дуже важко. Буль навіть трохи пошкодував про те, що погодився допомогти лисеняті. Але потім вирішив, що це навіть весело і цікаво.

– А знаєш, щоб збільшити шанси на успіх, давай ти полізеш з того боку гори, а я з цієї! Так ми зможемо обшукати більше місць на горі. – запропонував лисеня.
– Давай!
– Але обіцяй! Якщо знайдеш щастя, віддаси його мені. Адже у тебе твоє вже є.
– Без проблем, – сказав Буль і почав свою подорож.

Хлопчики лізли на гору близько двох годин. Вони дуже втомилися, періодично зупинялися і відпочивали, дивилися вниз, пили воду з джерел, їли фрукти, які дарували їм дерева. Нарешті вони знову зустрілися, але вже на вершині. Буль був такий щасливий тому, що підкорив гору, що стрибав від радості. Емоції переповнювали його.

– Моя казка про щастя з поганим кінцем. – сумно промовив лисеня. – Я не знайшов його знову.
– Це сумно, – сказав Буль, і відразу повернув погляд на красивий пейзаж з гірської вершини. Ще ніколи він не бачив Чарівний Ліс так високо.
– Сумно говориш? Чого ж ти такий задоволений? Посміхаєшся!
– Просто тішуся з того, що підкорив таку високу гору! Красиво тут.
– Ти щось недоговорюєш. Аж надто ти задоволений! Підозрюю я, що ти знайшов на шляху моє щастя і забрав його собі! Тому і посміхаєшся!
– Ну що ти! Я не бачив нічого твого на шляху!
– А що ж ти бачив? Чому ж ти так радієш?
– Я бачив і коштував смачну воду, яку дарувала нам земля. Пив її і дякував джерелу, адже без нього йти було б так важко! І яблука на деревці, яке виросло тут на горі, далеко від міста! Самотньо йому тут, а воно все-одно годує нас своїми плодами. І види красиві бачив, які відкривала висока гора. І дивився я на них із завмиранням серця. Чарівні види. Ось і щасливий я сьогодні, але все це було моє щастя, а не твоє. Твого я не бачив, я навіть не знаю, як воно виглядає. Але повір на шляху я заглянув під кожен камінь, в пошуках твого щастя.
– Але ж я теж бачив пейзажі, їв яблука і пив воду. Чому ж мене це не тішило так, як тебе?

Їжачок Буль лише розвів руками. І йому захотілося швидше спуститися назад і потрапити додому. Лисеня та їжачок мовчки спускалися з гори. З тих пір лисеня так і не знайшов свого щастя, а Буль продовжує бачити його в кожній миті.

Автор – Маргарита Сурженко

comments powered by HyperComments