Всім відомо, що вампіри харчуються кров’ю. Навіть найдобрішому вампірові доводиться добувати собі їжу, долаючи моральні принципи людей. Наша казка про вампіра розповість про те, як Оскар зумів знайти вихід зі складної ситуації. Він припинив пити кров тварин і людей, але все ж не зрадив себе і своє коріння — залишився справжнім вампіром.

Казка про вампіра для дітей

Оскар поснідав тарілочкою крові і вирушив в свою вампірську школу з рюкзаком на плечах. Сонце ховалось за хмарами, тому йти можна було впевнено і не користуватись сонцезахисним вампірським кремом. При цьому погода на вулиці була така гарна, жовте листя так красиво прикрасило парк, а птахи співали так дзвінко, що наш герой вирішив не йти на заняття. Він пішов на дитячий майданчик. Там було дуже весело, а ще там від зустрів хлопчика Тараса. Кілька хвилин гри і два школяра стали друзями. Вони грали в поліцейських, в людину-павука, бігали один за одним. Було дуже весело і цікаво.
– Ще ніколи час не минало так швидко, – сказав Тарас, сідаючи втомленим на лавочку. – Як же класно з тобою дружити.
– І я дуже радий, що зустрів тут тебе! Думав, на майданчику одні малюки.
– Чому я не бачив тебе в школі? – запитав Тарас.
Оскар не знав, що відповісти, адже про їх вампірську школу нікому не можна розповідати. А брехати він ще не навчився. Тому Оскар мовчки опустив голову вниз і почав перебирати гудзики на кофті. Тарас здивувався раптово дивній поведінці нового друга. Щоб розвеселити його, хлопчик дістав з портфеля бутерброд.
– Прищайся, – сказав Тарас і простягнув Оскару половину.
– Я таке не їм, – зітхнув Оскар і ще сильніше засумував. А потім побачив, Тарас починає думати, що з ним щось не те. Секрети руйнують справжню дружбу і віддаляють один від одного. А з цим хлопчиськом було так весело. Зате спільні таємниці навпаки зближують. Тоді вампір вирішив поділитися з людиною своїм секретом, сподіваючись на розуміння.

– Пообіцяй, що нікому ніколи не розкажеш те, що я зараз тобі відкрию.
– Обіцяю, – сказав Тарас з хлібом і ковбасою в роті. Закінчивши жувати, він відклав недоїдений бутерброд подалі і уважно дивився на вампіра.
– Я вампір. Я харчуюся кров’ю живих істот. Ми не розповідаємо людям про себе, адже вони бояться. Хоча ми ніколи не їмо людей і поважаємо їх. І останнім часом мені дуже сумно, що мені доводиться пити кров тварин. Я б дуже хотів, щоб люди і тварини жили довго і щасливо в гармонії з природою і разом з нами. Я не хочу бути таємницею для людей.
– Спасибі, що поділився цим секретом. Мені дуже приємна твоя довіра. – промовив Тарас. – Здається, я знаю, як тобі допомогти. Але для цього нам знадобиться велосипед. У тебе він є?
– Є.
– Тоді зустрічаємося завтра тут в цей же час! Будь з велосипедом. Я допоможу тобі! – сказав Тарас.
Оскар повернувся додому і дуже переживав. Навіщо їм потрібен велосипед? Раптом Тарас розповість про секрет дорослим, і вони підготують для нього засідку на дитячому майданчику? Або ще гірше, десь далеко, куди вони їхатимуть на велосипедах. Навіщо він довірився людині? Адже всі знають, дружби між нормальними людьми і не такими як всі вампірами не існує. Оскар дуже погано спав. Навіть казка про вампірів, читати яку він почав під світлом каганця, не допомогла заснути.
Вранці він не знав, що робити. Йти в школу або все ж взяти велосипед і прийти до Тараса на зустріч, як було обіцяно? Все ж наш герой зважився і прийшов на дитячий майданчик.
– Поїхали! Я покажу тобі відмінне місце, – сказав Тарас і вони рвонули вперед.
Крутили педалі довго, через годину Оскар і його новий друг виявилися на полі.
– Ми вчили з біології про ці рослини. Їх хімічний склад подібний до крові. Спробуй випити сік цієї квітки, – сказав Тарас. Оскар спробував. Дійсно, рослина була на смак подібно звичної їжі – крові. Наповнило його силою і бадьорістю.
– Тепер ти можеш не пити кров тварин, а їсти ці рослини.
Оскар зітхнув з полегшенням і зрозумів, ділитися секретами буває дуже корисно. Люди можуть допомагати, а довіра відкриває нові можливості! З тих пір він завжди їв квіти і рослини, а кров тварин пити перепинив. Батьки спочатку лаялися через таку поведінку, але потім прийняли вибір свого сина.
Автор – Маргарита Сурженко

comments powered by HyperComments