В одній далекій математичній країні жили цифри. Так-так, звичайнісінькі цифри, з якими ми маємо справу щодня, коли хочемо порахувати решту в магазині, дізнатися, скільки у нас яблук, після того як ми поділилися одним з найкращим другом, чи навіть просто набрати телефонний номер. В сучасному світі абсолютно все пов’язано з цифрами. Навіть те, що на перший погляд зовсім ніяк не схоже на математику. Наприклад, навіть перегляд улюбленого мультика на комп’ютері був би неможливим, якби не ця казка про нуль та його пригоди. Але, про все по-порядку.
Отже, колись цифри можна було знайти лише в далекій математичній країні. Вони жили цілими сім’ями та мали своїх друзів. В них панувала абсолютна математична гармонія і лише одному жителю цієї незвичайної країни було сумно та некомфортно. Кому? Маленькому кругленькому нулику.
Казка про нуль і одиницю: як маленьке може стати великим або через терни до зірок
Кожна з цифр в математичній країні мала своє значення і чим більшим воно було, тим більше ця цифра пишалася і гордилася. Саме тому нулик і почувався непотрібним і неважливим, адже він нічого не означав. Інші цифри були не лише горді, але й дуже жорстокі, тому не втрачали жодної нагоди посміятися із бідного нулика. Насмішки часто бували настільки болючі й образливі, що нулик не одноразово думав покинути свою домівку та податись світ за очі.
Тільки одна особа в математичній країні ніколи не сміялася з нулика. Це була одиничка – добра та вихована цифра. Їй було шкода маленького нулика, тому одного разу вона набралася сміливості і почала захищати його від інших цифр. На жаль, це закінчилося невдачею – цифри не лише не припинили насміхатися з нулика, але й почали придумувати дошкульні жарти про одиничку.
Звісно, одиничці це було образливо, однак вона ні разу не пожаліла про свій сміливий вчинок. Ще б пак! Тепер вона мала справжнього вірного друга. А нулик більше ніколи не був самотнім – друзі завжди проводили час разом та намагалися не зважати на насмішки інших цифр.
І хтозна, доки все так і продовжувалося б, якби одного разу в математичній країні не дізналися про важливу новину – з’явився перший комп’ютер! Усі цифри тільки й говорили про це відкриття та його важливість для подальшого прогресу. Щоправда, комп’ютер ще не вмів проводити обчислення, його потрібно було цьому навчити. Саме в цьому і полягало завдання цифр.
В математичній країні розпочалися справжнісінькі змагання – кожна з цифр хотіла бути тим, кому вдасться навчити комп’ютер проводити обчислення та вирішувати складні задачі. Але все було даремно – цифри лише гордилися і чванилися, а справа стояла на місці. Ніхто не знав, що робити, адже комп’ютер не розпізнавав цифр та їхніх значень.
Одного разу свої сили вирішили спробувати наші нерозлучні друзі – нулик та одиничка. Цифри з них сміялися, адже якщо їм нічого не вдалося, то цій парочці й поготів.

Однак нулик та одиничка придумали просту схему, яку вирішили пояснити комп’ютеру:
– Дивись, нас тільки двоє, тому нас буде легко розпізнати! – вигукнув схвильований нулик.
– Якщо ти бачиш мене, то це означає «дій» або «так», – додала одиничка.
– А якщо мене – то «стоп» або «ні», – продовжив нулик, – і так ми керуватимемо твоїми діями.
І о диво, таке просте пояснення було зрозумілим та доступним для комп’ютера. Саме таким чином він навчився обробляти інформацію. А згодом утворився цілий двійковий код – спеціальна мова, яку розуміє комп’ютер. Вона складалася з безлічі комбінацій одинички і нулика, адже вони стали нерозлучними друзями комп’ютера і технічного прогресу.
Іншим цифрам довелося визнати свою неправоту та припинити чванитися. А нулик і одиничка, до речі, зовсім не зазналися. Вони просто ще раз підтвердили, що кожен має в цьому світі своє призначення і якщо бути добрим та прагнути до більшого, обов’язково можна досягнути висот.
Ось і завершилася наша математична казка про нуль, одиницю та їхні пригоди. А ви тепер знаєте більше про те, як працює комп’ютер.

comments powered by HyperComments