Казка про мандрівку у минуле та зустріч з собою

Дивовижним чином ми носимо з собою важкі торби минулого. Ми робимо прибирання вдома та позбавляємось старих речей, використаних квитків, зошитів, віддаємо прочитані книги, оновлюємо інтер’єр. Ми відстригаємо волосся та нігті. Але ми не помічаємо, як носимо з собою важкі торби милого суму, образ, болю. Як же перестати їх носити? Ані вдалось це зробили, відправившись у минуле.

Казка для дорослих про минуле, що впливає на теперішнє

На перший погляд у Ані все було добре. Чудові оцінки в університеті, хлопець, що її кохав, друзі, улюблені хобі. Ось тільки чомусь вона плакала вночі і дуже сумувала. Вона й сама не знала, як можна бути сумною в той час, коли всім здається, що вона має ідеальне життя. Вона постійно запитувала себе, що ще їй треба досягнути, щоб бути щасливою? Записатись на нові факультативні заняття в університеті? Почати ходити на сальсу замість бачати? Відправились з коханим хлопцем у нову подорож? Нарешті відповідь прийшла до Ані.

Відповідь не лише підійшла до дівчини, але й заговорила з нею. Відповідь була маленька, худенька, з косичкою та в сукню з квіточками.

- Ти дуже гарна! – сказала дівчинка Ані. – Як тебе звати?
- Дякую, ти теж дуже гарна. Мене звати Аня! А тебе?
- І мене Аня!

Раптом дівчина зрозуміла, що перед нею стоїть вона сама, але з дитинства. Аня впізнала ту саму сукню з квіточками, яку шила для неї мама на швейній машинці. Той рік був напрочуд сумним для маленької дівчинки. Її батьки розлучались, тому на неї звалилась купа переживань, які вона була не в силах винести і зрозуміти. Тож маленька Аня вправно їх ігнорувала. Але іноді вони пробивались крізь неї словами розпачу про те, що тато їх не любить і знайшов для себе кращу родину. Саме ці слова одного разу сказала її мама, що була вся в сльозах. Щоправда пізніше мама дуже часто повторювала те, що вона погарячкувала, і звісно тато дуже любить свою доньку. Ось тільки Аня все ніяк не могла забути ті перші слова про нелюбов. Вони розбили її маленьке серце.

Лише тепер вже дорослою дівчиною Аня зрозуміла, наскільки важко було тоді цій тендітній дівчинці для якої перестав існувати увесь світ. І вона вважала саме себе винною у цьому.

- Аня, що ти робиш в моєму сні? – запитала доросла дівчинка себе маленьку.
- Взагалі-то це ти у моєму сні. – відповіла та. – Я сьогодні з самого ранку допомогаю на дачі бабусі та дідусю,  потім прилягла на диван і заснула, ось тут ти до мене і прийшла.
Доросла Аня посміхнулась та згада ті чудові літні дні на дачі, а також своїх найкращих в світі бабусю та дідуся.
- Ти ж говориш бабусі та дідусю про те, що любиш їх? Обіймаєш їх?
- Звичайно, сьогодні я допомогла їм зібрати цілу купу колорадських жуків. Але я не знаю, чи вони мене люблять. Боюсь, що вони теж можуть від мене піти.
- Чому це?
- Бо щось зі мною не так. Тато ж пішов від нас.
- Він пішов зовсім не через тебе!
- А я думаю, що через мене.

Тоді доросла Аня зрозуміла, чому вона зустріла себе уві сні. Вона говорила зі своїм минулим, своїм болем, тріщиною серця, яка досі не загоїлась і всі ці роки боліла. Але тепер вона мала в своєму тілі, в своїй душі багато любові і могла поділитись нею сама з собою. Могла загоїти свої ж рани. Заповнити чорні дири прийняттям, ніжністю, розумінням та любов’ю.

- Пам’ятай, що ти достатня, ти прийшла на цю планету, бо на це існує важлива причина, тебе любить світ і ти любиш його, можливо, ти сама цього не помічаєш. Ти дуже важлива.

В цей момент маленька дівчинка в минулому прокинулась і посміхнулась. Бабуся кликала її їсти вареники.

- Мені наснився гарний янгол! – сказала дівчина, а потім підбігла та обійняла свою бабусю.

Одночасно прокинулась і доросла Аня. Їй раптом стало легше на душі, ніби нарешті вона залишила минулі переживання позаду.Звісно один сон не може зцілити душевні пустоти повністю. Певно вони завжди будуть всередині Ані і іноді будуть нагадувати про себе, затягувати в свою чорну прірву, вимагатимуть любові і не будуть вірити, що заслуговують на неї. Але все ж таки тепер дівчина їх бачила, приймала та скеровувала туди своє світло. Тож відтоді вона могла нарешті назвати себе щасливою людиною, адже моментів, коли її душа співала від радості, стало значно більше і сльози маленької Ані більше не гасили вогонь великої Ані.

Автор - Маргарита Сурженко

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️