Казки для дітей » Народні казки » Яйце-райце
Народні казки Українські народні казки

Яйце-райце

Слухати казку "Яйце-райце":

Читати казку "Яйце-райце"

***

Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
— Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
— Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
— Ну, я лучче його перекушу.
Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю мишу, а цариця скликає всіх звірів — і почали війну. Як вийшли в ліс — то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вони на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору… Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця зогледілась — аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й нагадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.
На другий день, тільки-но розвиднілось, цариця кричить:
— Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю, — так звір ‘її і розірве. І цариця повоювала царя.

А орел бачить, що то лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього. А той орел так просить його:
— Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану! Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
— Візьми лучче мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще наміривсь стріляти, утретє. Орел знов його почав просити:
— Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе — я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, та зняв з дерева, та й несе його додому. А він йому каже:
— Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.
А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік з'їв та й каже тому чоловікові:
— Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила. Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав, та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:
— Ще в мене мала сила — заріж ще одну ялівку!
Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел з'їв її за рік. Та знову як полетів… Пролітав мало не цілий день, увечері знову прилітає та й каже йому:
— Заріж іще й бугая!
Той чоловік думає: "Що тут робити — чи зарізати, чи ні?" А потім каже:
— Більше пропало, нехай і це пропадає!
Узяв та й зарізав йому бугая. Він з'їв і того бугая, таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже йому:
— Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене.
Той чоловік питається:
— Що з того буде? А він йому каже:
— Сідай! Той і сів.
Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. Той чоловік летить додолу, коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:
— А що, як тобі здавалось? А він каже:
— Так, наче я вже неживий був. Тоді орел йому каже:
— Отак саме й мені було, як ти на мене націлявся. Потім каже:
— Сідай знов!
Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла — ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його з себе — та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:
— А що, як тобі здавалось? Він йому каже:
— Так зовсім, наче вже кістки мої розсипались. Тоді орел йому каже:
— Так само й мені було, як ти вдруге націлявсь. Ну, ще сідай. Той сів.
Орел як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:
— Як тобі здавалось, як ти летів на землю? Він йому каже:
— Так, наче мене зовсім не було вже на світі. Тоді орел йому каже:
— Отак же й мені було, як ти втретє націлявсь. А потім каже:
— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.
Ото летять та й летять, прилітають до його дядька. А він йому каже:
— Іди ж у хату, та як будуть питатися тебе: чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш: як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.
Він приходить у хату, коли це йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі? А він їм каже:
— Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його питаються:
— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну, — та ні чутки, ні звістки.
А він їм каже:
— Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу. Вони йому кажуть:
— Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
Тоді він виходить із хати та й каже орлові:
— Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
Орел йому каже:
— Летімо далі!
Летять та й летять, та й прилітають до орлового брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька, — таки й тут не отримав яйце-райце. Прилітають до його батька, а орел йому каже:
— Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив й на вічі приведу.
Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі?
Він їм:
— Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питатися:
— Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає — четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там.
А він їм каже:
— Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
— Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже:
— Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
— Піди ж приводь, зараз тобі дамо!
Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:
— Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб'єш.
Він іде та йде, та так схотілось пити йому… Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться… Кричить бідолаха — нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому:
— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце?
А він їй каже:
— А що тобі дати? Вона йому каже:
— Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:
— Дам!
Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
— Це ж я тебе, сину, віддав змії'!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
— Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.
Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже.
— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому каже:
— Зроби мені троє діл та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з'їм!
А коло її хати був великий луг — скільки оком зглянути! Так вона йому каже:
— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А дочка його питається:
— Чого ти плачеш? А він каже:
— Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.
Вона його питалась:
— А що ж там?
Він їй і розказав. Вона йому каже:
— Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.
Він каже:
— Добре!
Вона йому каже:
— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.
От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить — на тім місці ореться, пшениця сіється… — до світу спекла паляницю, дала йому.
Він приніс до змії в хату і поклав на столі.
Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:
— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і вдруге діло зробив! Та зараз йому й загадала:
— Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:
— Чого ти плачеш?
Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:
— Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються… Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала.
Тоді загадує йому втретє:
— Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:
— Що вона загадала? Він каже:
— Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.
Вона каже йому:
— Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою, ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори — бери його: то золотий заєць!
Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
— А що, нічого не вилазило? А він каже:
— Ба, ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
— А щоб тебе! Ото і є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду; та як буде хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а хапай його!
Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:
— Чого ти, сину, тут шукаєш? А він їй каже:
— Золотого зайця. Вона йому каже:
— Де тут він узявся: тут його нема!
Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівка та й питається його:
— А що, нема зайця? І ніщо з нори не виходило? Він каже:
— Ба, ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю, а я сказав, що золотого зайця. А вона каже: тут його немає, то я ‘її й пустив.
Тоді вона каже:
— Чом ти не держав: ото ж заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на стільці, тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає та розірве і тебе і мене.
От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв приніс того зайця, поклав його на стільці та й каже змії:
— Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас. Вона каже:
— Добре, йди! Він пішов.
А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія побачила, що то не заєць був, а її дочка, — давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними: коли вони чують — аж стугонить земля… Тоді дівка каже:
— Оце вже за нами біжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти мене. Та як буде питаться тебе, чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди, то ти скажеш, що тоді, як ця пшениця сіялась.
Коли це змій летить та й питається того діда:
— Чи не бачив тут — не йшли парубок з дівкою? А він каже:
— Ба, йшли. Той питається:
— Давно ж вони йшли?
Дід:
— Тоді, як оця пшениця сіялась. Змій каже:
— Цю пшеницю вже пора косить, а їх учора не стало.
Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась знов людиною, а той дід парубком, та давай утікати.
Прилітає змій додому. Змія його питається:
— А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі? А він каже:
— Ба, ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь: чи не бачив, тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже: ішли тоді, як оця пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, — так я і вернувсь.
Тоді змія йому каже:
— Чом ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То вони самі! Біжи вдруге за ними, та щоб доконче розірвав!
Летить змій. Коли ті чують, що летить ізнов, аж земля реве, так дівка каже:
— Ей, летить знову! Зроблюся я монастирем, таким старим, от-от розвалиться, а ти — ченцем; та як буде він тебе питатися, чи не бачив таких-то — скажеш: "Бачив тоді, як оцей монастир будувався".
Коли це летить змій та й питає того ченця:
— Чи не бачив — не йшли тут парубок і дівка? А він каже:
— Я бачив тоді, як оцей монастир роблено. А змій каже йому:
— Їх учора не стало, а цей монастир уже років сто, як роблено. Сказав це та й вернувся назад.
Приходить додому та й розказує змії:
— Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як оцей монастир роблено, але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.
Тоді вона йому каже:
— Чому ти не роздер того ченця і монастиря не розвалив, то ж вони! Тепер я сама побіжу!
Побігла.
Ото біжить… Коли ті чують — аж земля реве і гаряча. Дівчина тоді каже йому:
— Ей, отепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою-окунем.
Зробила.
Прибігла змія та й каже до тієї річки:
— А що, втекли?
Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тією рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пір'ям гострим до неї, то вона не візьме його. Гонилась, гонилась — так-таки не вловила та надумала всю воду з річки випити. Стала пити: пила-пила, напилась багато та й лопнула.
Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:
— Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я поки наймусь у цім селі в кого-небудь.
Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: "Як же мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене". Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував, так і забув за ту дівку.
Ото побув півроку та задумав жениться. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав; він за ту й забув, що його врятувала від змії, з іншою заручився.
От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту дівку, що він з нею втікав, — хоч її й ніхто не знав, що воно за дівка. Стали бгати шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:
— А ти забувсь, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
— А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?
А він каже:
— Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
— А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене забув?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Тоді парубок згадав за ту дівку, — за цю-таки саму, що голуби поробила, та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.

Автор - Казка "Яйце-райце" відноситься до народних, авторство невідоме.

Тема казки - одвічна боротьба добра зі злом.

Головна ідея народної казки — добру допомогає чесність та дотримання своїх принципів, розум та винахідливість.

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️

Ми створили більше 300 безкоштовних казок на сайті Dobranich. Прагнемо перетворити звичайне вкладання спати у родинний ритуал, сповнений турботи та тепла. Бажаєте підтримати наш проект? Будемо вдячні, з новою силою продовжимо писати для вас далі!

ПІДТРИМАТИ

Коментувати

Клацніть сюди

Підтримати проект

Ми вже 8 років пишемо та публікуємо казки на ніч на сайті Dobranich. Ми хочемо зробити світ навколо добрішим та свідомішим. Цю місію складно виконувати наодинці. Нам необхідна ваша допомога! Будемо вдячні за будь-яку підтримку, навіть 50 гривень в місяць є важливою для нас сумою!

Підтримати