Бізнес-леді та мама трьох дітей Маша Лемберг про те, як все встигати робити з любов'ю

Маша нагадує героїню з казки, головне багатство якої – простота та любов. Ми познайомились на навчальних курсах, і з часу нашого знайомства Маша не припиняла мене дивувати. Спочатку я дізналась, що у цієї тендітної дівчини вже є троє дітей, і дівчина перетворилась в маму. Потім я дізналась про кілька успішних бізнесів Маші, і мама перетворилась в бізнес-леді. Я бачила її в компанії чоловіка, і бізнес-леді тоді перетворювалась у привабливу жінку. А ще я пам’ятаю фотографії Маші зі своїми дітьми, і на них добре видно – можна мати трьох дітей приблизно однакового віку і світитись материнським щастям, навіть падаючи від втоми. Для мене це і є показник справжнього успіху – вдало поєднувати стільки важливих для жінки ролей, і головне при цьому, не лише говорити про любов, але і випромінювати її. Про рецепти щастя Маші, те, як можливо все встигати і як робити все у своєму житті з любов’ю, ми поговорили з Марією Лемберг за чашечкою ароматної кави.

- Маша, коли ми познайомились, я була дуже шокована, адже подумала, що ти молода студентка, а виявилось ти – мама трьох маленьких дітей. Соломії ( 4,5 роки), Паші та Ілюші (1,10 роки). При цьому ти ще встигаєш ходити на тренінги, навчатись та працювати, гарно виглядати. Як тобі вдається все це поєднувати, і гармонічно балансувати серед всіх своїх справ?

- Приємно чути, що я викликаю здивування. Все те, що я роблю, для мене не здається нічим надприроднім. Навіть троє дітей для мене – це сюрприз життя, але не надприродній. Певно мені вдається все поєднувати просто тому, що я роблю все, що я люблю. Серед того, чим я зараз займаюсь нема жодної справи, яка була б притягнута до мого життя штучно: тому що так треба, тому, що це приносить гроші або тому, що троє дітей – це круто. Я просто люблю свою родину, і тому в ній народжується троє дітей. Я люблю свою країну, і тому я займаюсь благодійним фондом і громадськими проектами. Я люблю бути корисною, та коли в моїй роботі щось відбувається з користю для світу, що навколо мене. Ось ця додаткова вартість, яку створює бізнес, вона мені близька не просто як заробляння грошей, а як процес, який я вважаю важливим, потрібним.

- Звідки у тебе є ця любов до світу і до всього, що тебе оточує? Її передали тобі батьки?

- Так. Перше, що приходить мені на думку, коли я думаю про свою родину – це демократичність. Це шалено весела компанійська мама, яка поєднує в собі таку ідеальну господиню, що завжди смачно готує. Навіть зі звичайних продуктів вона завжди приготує щось дуже смачне та зуміє накрити стіл для великої компанії. Це тато, у якого багато друзів, знайомих, велика родина. Тато – шоста дитина в родині. Це рідня, з якою ми дуже близькі та дружні. Ось в цій середі я росла і бачила, як мої рідні відносяться до людей. І звісно відчувала, як мене люблять.

- Ти пам’ятаєш моменти, коли тобі читали казки на ніч?

- Так, казки і читали, і розповідали. Приблизно в рік я навчилась розмовляти, і бабуся розповідала мені казку про курочку рябу. Я ж її любила переказувати, десь трьома реченнями «Ко-ко, бах-бах». Це була перша усвідомлена мною казка, яку я переказувала. Мені було надзвичайно приємно, що мої перекази батьки, дідусі та бабусі уважно слухали і навіть цитували мені мої ж слова. Це були для мене докази того, що вони мене уважно слухають, при цьому вони мені посміхались та раділи цим розповідям. Це дуже приємні і важливі спогади дитинства. Казки я більше пригадую від бабусі та дідуся.

- А які ще тобі казки запам’ятались, крім «Курочки Ряби»?

- «Казка про Жар-птицю», «Казка про золоті яблука», «Коник-горбоконик».

- Ти тепер читаєш ці казки своїм дітям?

- Розповідаю. Навіть не знаю, де можна знайти деякі народні казки, але розповідаю по пам’яті. Також вдома у нас є кілька збірок казок. Донька дуже любила коротенькі віршики. Її перші казки були Чуковського «Тараканище», «Айболить», «Муха Цокотуха». Зараз вона трохи старша, і їй дуже цікаві сюжети мультиків Діснея. Вона залюбки дивиться їх, а потім просить розповідати мультики, як казки. Наприклад, зараз у нас період «Тролей». Був період, коли ми дивились всі «Рапунсель» і «Холодне серце». Ми з чоловіком намагаємось дивитись мультики разом з нею. Зазвичай те, що вражає нас, вражає і її. Потім ми ще певний час ходимо і сяємо цим мультиком. Хлопці теж стають все старшими і усвідомленими, тому приєднуються до нашого переживання подій мультика. Малюки грають героїв, втікають від нас, наздоганяють одне одного. Мультик переноситься до нас в дім.

- Ти вчилась вихованню дітей по книгам чи довіряєш лише своїй інтуїції і прикладу батьків?

- Якщо чесно, то книг про виховання не читала. У мене навіть не було на це часу. Коли я була вагітна Соломією, то працювала практично до дев’ятого місяця. І я була дуже зацікавлена саме в вирішеннях робочих справ, а не у підготовці до материнства. Для мене вагітність, як діти – це дещо дуже природне в житті. Для цього не потрібно закінчувати університети. Потрібно просто бути уважним до себе і своїх дітей. І не потрібно знати всі погані випадки для того, щоб бути до них готовими. Все одно у кожної людини своя історія, і всі історії закінчуються по-різному. Багато разів впевнювалась у тому, перед тим як змінювати щось в дитині, потрібно змінити себе. Можна згадувати і приклади батьків, брати у них те, що тобі імпонує, або, навпаки, відштовхуватись, якщо тобі не подобаються такі методи виховання. Книги по вихованню я читала, коли зовсім не могла зрозуміти, що відбувається. Наприклад, в кризу першого року з донькою, коли у неї були переломні моменти і істерики. Вона закатувала мені скандали і істерики. В деякі моменти я просто тікала у ванну, щоб випадково не зірватись. Ось конкретно про цю ситуацію я читала, щоб дізнатись, що відбувається, чому відбуваються істерики першого року життя, до чого вони мають в наслідку призвести, як краще себе поводити. Дізналась, що так дитина самостверджується і заявляє про себе, демонструє потреби. Мені цього було достатньо, щоб розуміти, що робити і як йти далі.

- Взагалі книги – це по суті знання, але знання, які базуються на чиємусь досвіді. Але у кожного свій досвіт.

- Так, книги – це знання, вони безцінні, але не "всі і одразу". Деякі знання мають прийти в потрібний момент, коли ми здатні засвоїти їх. Якщо приділяти увагу лише знанням і книгам, можна втратити момент творчості. Тому що тоді ти базуєшся на досвіді книги, і можеш сам себе звинуватити у тому, що ти робиш помилку. Але цілком можливо, що твоє «не так, як в книжці» ідеально підходить твоїй дитині. Це не значить, що я не поважаю книги і авторів книг. Це значить, що просто потрібно любити дітей і бути до них уважними. Всі відповіді в серці. Навіть, якщо дитина ще не вміє говорити – істерика, плач, сміх, рух в якусь сторону – це відповіді дитини. Достатньо просто уваги до дитини, щоб зрозуміти, що йому ідеально підходить.

- Троє дітей і чоловік вимагають дуже багато жіночої уваги і любові. Бізнес-проекти і керування благодійним фондом теж вимагають багато часу і сили. Ти казала, що всі твої успіхи – це перед усім любов. А що є для тебе джерелом наповнення цією самою любов’ю? Де ти береш енергію, щоб потім ділитись нею?

- Від родини і беру. Останнім часом, наприклад, я дозволяю собі показувати свою втому дітям. Якщо я втомилась, я можу просто сісти поруч з дітьми і нічого не робити. І знаєш, вони відчувають це. Старша донька просто підходить до мене і каже, я тебе люблю, мама. Ось це і є та енергія. Це, безперечно, стосунки з чоловіком. Так як чоловік багато працює, то деякі побутові речі лягли до поля моїх обов’язків. В тому числі і певні організаційні моменти в житті дітей та сім'ї. Я дуже відчуваю підтримку у всьому цьому свого чоловіка. Головне, це відчуття того, що він цінує те, що я роблю для родини. Я бачу, що він поважає те, що і як я роблю. Це основа основ для мене, інакше я була б зовсім іншою. Це допомога батьків.

- Допомога батьків – це допомога на відстані і поради чи фізична допомога?

- І те, і інше. Моя мама часто гостить у нас і дає змогу нам з чоловіком побути вдвох та вирішити наші питання. Тато завжди готовий допомогти та моя молодша сестричка. Дуже допомагає увага и турбота батьків чоловіка. Я це дуже ціную, а для них цінна моя вдячність. Виходить така взаємна підтримка один одного. Без батьків я б не змогла виконувати і половину того, що я зараз роблю.

- А що ти зараз робиш? Ти багато розповіла про родину, можеш тепер детальніше розповісти про життя за межами родини і про свої проекти?

- Після вагітності я пішла з великої компанії, що займалась лізінгом. Там я займалась фінансовим контролем і ризик менеджментом. Після подій на Майдані я вирішила, що необхідно займатись своєю справою. На заробіток там я не жалілась. Я мала сумніви і страхи перед невідомістю, пов’язані зі звільненням. Також було шкода звільнятись, бо я виросла в цій компанії від спеціаліста до керівника департаменту. Цей досвід був для мене, як медаль на грудях для самої себе. Коли прийшов час з усім цим прощатись, мені було важко. Чи зможу я сама, в іншій сфері знайти себе і показувати такий самий результат, як в компанії? В компанії досягнути успіху, як на мене, легше, бо там є прописані кроки виконання роботи. Ти це робиш – ти молодець, не робиш – не молодець. Це легко виміряти і повісити медаль. А коли ти йдеш в іншу сферу і навіть не дуже добре розумієш, чим будеш займатись, то це викликає страх. З іншої сторони був надзвичайний інтерес, натхнення і свої цінності. Ми порівнюємо все на шальках терезів. І потім вирішуємо, що ж керує нашим життям? Сумніви, комплекси, страхи чи все ж таки мрія? А мрія часто співвідносна до наших цінностей та нашому баченню себе у майбутньому. Так от, коли ти обираєш шлях до мрії, доведеться побороти в собі свої страхи і рухатись вперед.

- Що ж сталось, коли ти пішла за мрією?

- Перший досвід був дуже складним і невдалим. Але я вірю в те, що нема невдач, є досвід. Я вирішила відкрити кафе в іншому місті, а вже потім дізналась, що вагітна вдруге. По суті проект залишився без господаря. З соціальної точки зору він був успішним півтора роки, але як бізнес він не приніс прибутку. Після цього знову виник страх і сумнів, знову захотілось повернутись до бізнес-середовища найманим робітником. Але потім почалась війна. Мабуть через певну долю довіри до мене та обставини, мені запропонували роль керівника благодійного фонду. З 2014 року ми займаємось допомогою армії. Спочатку я бігала і шукала теплі речі і продукти, які надсилала туди, де були активні бойові дії. Зараз ми вирішуємо більш системні проблеми і потреби стали трохи іншими. Паралельно з цим я займаюсь проектом – це бренд українського взуття, який я заснувала разом з друзями. Зараз ми працюємо над розвитком бренду. Я дуже люблю взуття, мені завжди його мало, і з цієї любові виникло бажання виготовляти гарне українське взуття. Хочеться, щоб у українських дівчат було якісне взуття, гарне, стильне, доступне. Щоб вони носили це взуття з задоволенням та відчували себе красунями. І третій проект, яким я займаюсь – це консалтінговий проект Mezha. Це стало особливо важливо останнім часом, коли в умовах постійних та швидких змін у світі багато людей чекають на стабільність. Багато власників та керівників компаній сподіваються на те, що все заспокоїться і буде краще. Особливо в нашій країні. Насправді, турбулентнність потрібно сприймати, як робочий режим. Це елемент сучасності, потрібно навчитись в цьому стані жити і працювати. Щоб це було можливим потрібно змінюватись потрібно самим, так само швидко, при цьому залишати свій стрижень. Це важливо як для окремої людини, так і для великих компаній. Тому в цьому проекті розвиваємо як life-напрямок, так і бізнес. В основі нашого підходу лежить припущення, що навіть в точці слабкості можна розгледіти силу і гідність, і саме в цій точці знайти найбільше ресурсів для змін. Важливо не звалитись до засудження, не давати рекомендації чи поради. А допомогти знайти свої відповіді на питання, і ці відповіді стають унікальними і ідеальними саме для цієї людини чи компанії.

- Повертаючись до теми нашої розмови про казки, можеш ще трохи розповісти про ритуал вкладання дітей спати?

- Ми вкладаємось спати вп’ятьох. Донька вже півтора роки спала в дитячій кімнаті, але коли з’явились малюки і ми вкладали їх в своїй спальні, то вона повернулась до нас. Тепер у нас не спальня – а одне величезне спальне місце. Я розповідаю дітям казки, вони притуляються до мене. Іноді хлопці з'ясовують між собою чия я мама. Коли хочу щось пояснити донечці, вигадую казку про Капрізульку, у якої був схожий випадок, щоб навчити її знаходити вирішення проблем. Я  обов’язково цілую дітей. Всюди і скільки мені захочеться, багато разів. Намагаюсь з ними сміятись. Будити також намагаюсь їх з посмішкою, наприклад, рахую пальчиками, наскільки вони виросли. Іноді ритуал вкладання спати перетворюється у догонялки. Бо поки один засинає, інший втікає.

- Можеш побажати щось нашим читачам перед сном?

- Бажаю мамам вночі відпочивати. Нехай їм сняться сни, які допомагають вночі відпочивати. Мені хочеться, щоб татусі, засинаючи вночі, дякували Богу за те, яка у них родина. А діти щоб вночі були зігріті таким янгольським теплом. Щоб вони в дитинстві набрались цього достатньо, і його було в них в житті стільки, щоб ним можна було ділитись.

Розмову вела Маргарита Сурженко

Фотографії - Колесникова Ксюша

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️