Вранці Іванко прокинувся, але не хотів вставати з ліжка, бо на вулиці була зима. Та він був гарний учень і не хотів запізнюватись в школу, тим більше він був першокласником. Тому піднявся з ліжка і засунув ніжку в тапок. Але йому щось заважало. Сонний Іванко не міг зрозуміти, що ж сталось. Засунув ручку в тапок, а там цукерки. Злякався Іванко не на жарт.
Хтось підклав йому цукерки, щоб сказати, що він їх вкрав. Але Іванко ніколи в житті нічого ні у кого не крав. Сльози покотились з очей маленького хлопчика. Батьки будуть сварити, а може віддадуть його назад звідки взяли. Аж тут до кімнати зазирнула мама і тато, а разом з ними сестричка і братик.
- Іванко! Ти чому плачеш? – запитав тато.
Але хлопчик нічого не міг сказати, він ще сильніше почав плакати, йому було соромно піднімати очі.
- Він хотів не цукерок, а чогось іншого! Я ж казала! – сказала сестричка.
- Ти добре перевірив обидва тапка? – запитав братик.
Іванко витер сльози руками та промовив:
- Там були цукерки, я не знаю, як вони там опинились.
- Звичайно там були цукерки. Адже сьогодні день Святого Миколая. Миколай приносить всім хорошим діткам цукерки. – радісно промовив тато.
- Але раніше мені ніхто ніколи не приносив цукерки. Вони дійсно мої? – запитав Іванко і рукавом піжами витер сльози з щічок.
- Так, твої! - дружно сказала вся родина.
Почувши це, Іванку стало набагато легше. Він почав роздивлятись подарунки і дивуватися.
- Невже тобі й правда раніше нічого не приносив Миколай? – запитав його віднедавна новий братик.
- Ні, хто він такий, цей Миколай?
- Це святий, він дуже щедрий, піклується про всіх діток та приносить їм солодощі.
- Коли я жив в своїй попередній родині, я був поганим, і тому він ніколи до мене не приходив? – запитав Іванко. – Мені тоді часто казали, що я опинився в цьому житті помилково і краще б не народжувався.
До Іванка швидко підійшла вся родина. Мама сіла ліворуч, тато праворуч, брат та сестричка сіли на підлозі напроти.
- Ти завжди був хорошим. Просто Святий Миколай мав багато роботи і не чув про твоє село, про твоїх батьків, тому не приходив. Якби він лише знав, яке добре у тебе серце, який ти розумний та кмітливий, уважний та милий, він би приніс тобі дуже багато цукерок. – сказала мама.
- Миколай не всесильний, потрібно було розпіарити себе, щоб він про тебе дізнався. А ти дуже тихенько жив. - сказала сестричка.
- Тепер ти живеш з нами в місті, Миколай давно знає наших дітей, тому тепер він знає і про тебе. Йому було дуже соромно за те, що раніше він тобі нічого не приносив. Адже ти завжди заслуговував на подарунки.
Іванко повірити не міг, що це правда. Його нова родина, до якої він потрапив шість місяців тому, була дуже добра до нього. Він за все своє життя не чув так багато хороших слів про себе. Спочатку Іванко думав, що вони йому брешуть, але тепер все частіше вірив у те, що він й справді хороша людина і заслуговує на всі ці подарунки та теплі слова, які зігрівали його навіть холодною зимою. Надаремно ж навіть святий Миколай до нього цього року прийшов. Іванко почав знову плакати. Цього разу від радості. Батьки обійняли його з двох сторін, а братик та сестричка обійняли за ноги. Від тоді Іванко знав, що його справжні батьки - це його нові батьки, вони були справжніми янголами, які розповіли про нього і Миколаю, і Санта Клаусу, а ще зубним феям та великодневому зайчику.
Обговорення:
1. Хлопчика всиновила нова родина, він називає нових маму та тата справжніми батьками. Як ти думаєш, чому?
2. Ти пам'ятаєш позитивні емоції, які змушували тебе плакати? Чому ми іноді плачемо від щастя?
Автор - Маргарита Сурженко
Ілюстрації - ШІ
✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️
Ми створили більше 300 безкоштовних казок на сайті Dobranich. Прагнемо перетворити звичайне вкладання спати у родинний ритуал, сповнений турботи та тепла. Бажаєте підтримати наш проект? Будемо вдячні, з новою силою продовжимо писати для вас далі!
Коментувати