Казка про сльози

Дуже давно в одному селі жила дівчинка Квіточка. У неї не було батьків, але вона навчилась жити та не сумувати. У неї була доглянута хата, у садку завжди квітнули яблука та абрикоси, в огороді завжди росли овочі та зелень. Квіточка прокидалась рано вранці та поливала свій майбутній врожай водичкою, наспівуючи всьому живому пісні. Дівчину любили пташки та звіри, любили сусіди та по всім селам ходили легенди про її красу та працьовитість.

Казка про сльози для дітей

Одного разу до Квіточки приїхав свататись красень з сусіднього села. Дівчина ще ніколи не зустрічалась з хлопцями, тому не знала, що вони можуть бути підступними. Вона вірила всьому, що говорять та вважала, що хлопці хочуть того ж, що і вона – жити разом довго та щасливо. Тож варто було хлопцю Кирилу покликати Квіточку гуляти, вона відразу ж погодилась. Гуляли вони по селу, а потім сиділи біля річки, Кирило розповідав про свій великий будинок та поля з пшеницею, обіцяв Квіточці взяти її з собою до свого села. Вони довго сиділи разом, цілувались, обіймались, а коли дівчинка заснула, хлопець відрізав її косу та втік. Прокинувшись дівчина відразу зрозуміла, що щось втратила. Руками вона схопилась за голову та відчула, що немає волосся. Вона побігла додому та закрилась в хаті. Дивилась у дзеркало та плакала. Не виходила до городу, не поливала свої квіти, не збирала врожай. День та ніч плакала, а між тим виглядала у вікно та чекала Кирила. Не могла повірити, що він її обманув, адже обіцяв взяти з собою у село. Плакала через нього, а потім плакала через косу, а потім плакала через те, що тепер вона те й робить, що плаче.

Час йшов і про Квіточку в селі почали розповідати нове історії. Якщо раніше її знали, як веселу та працьовиту красуню, то тепер всі називали її тою, що завжди плаче та не виходить з дому.

- Не ходи туди. Там дівчина сидить та й плаче. Затопить тебе своїми сльозами. – казали сусіди тим, хто бував вперше в селі.

Будинок Квіточки оминали всі,її городи та сади поросли бур’янами, яблука падати та гнили, а від сліз вдома підлога стала м’якою та перетворилась на болото. Але чого не знали сусіди про Квіточку так це те, що сльози її були захисними.

Коли почала дівчина плакати, сльози почали текти в рани душі та лікувати їх. Демони та відьми, які відчули запах її ран, налетіли зробити Квіточці ще гірше та затягнути її на ще глибше дно. Але сльози текли з її горя та захищали її від ще більшого зла, зцілювали її душу і поки вона плакала, а волосся її відростало, вона зцілювала своє серце, рани загоювались, душа відновлювалась.

Минуло три роки. В один день Квіточка встала з ліжка, подивилась у дзеркало та побачила себе з довгим волоссям знову. І більше їй не хотілось плакати. Вона відкрила вікна та впустила сонце до хати. Сонячне проміння висушило її підлогу, повітря, стіни та наповнило дім теплом і затишком. Квіточка вийшла в город та почала рвати бур’яни. Вона знову почала прокидатись раненько і поливати сад. Знову зацвіли її яблуні та абрикоси. І знову сусіди заговорили про дівчину, як про веселу та працьовиту. І знову почали навідуватись до Квіточки хлопці. Ось тільки тепер дівчина нікому не вірила і всім відмовляла. Ні з ким вона не гуляла, нікому не відповідала взаємністю і нікому не дозволяла довго дивитись на своє довге волосся.

Одного разу прийшов до Квіточки хлопець Степан та подарував їй багато насіння такого, якого раніше дівчина не бачила.

- А знаю, як любиш ти саджати овочі, ось тобі заморське насіння.
- Звідки я знаю, що це не бурʼян?
- Посади та побачиш.
- Все-одно з тобою гуляти не піду.

Дівчина посадила насіння, поливала його і дійсно скоро виростила нові овочі, яких раніше не смакувала. Аж знову до неї навідався Степан.

- Ось тобі відро, в якому вода не буде закінчуватись. То ж не треба буде постійно до колодця ходити та сили витрачати.
- Звідки я знаю, що це не звичайне відро?
- Почни поливати свій город та побачиш.
- Все-одно з тобою гуляти не піду.

Ще не раз приходив до Квіточки Степан. Приносив різні диковинки через які її город й справді наповнився новими овочами та деревами, а хата стала комфортніша та затишніша. Степан приніс квіточці систему поливу, робот-пилосос, газонокосарку і ще багато всього, що змогло зберегти сили дівчини. Одного ранку Квіточка снідала та зрозуміла, що все на її тарілці і сама тарілка – це дарунки Степана. Раптом вона злякалась. Вона стільки разів відмовляла йому в прогулянках, але ж він жодного разу не запрошував її. Але страх швидко пішов.

Після цього відчувала Квіточка в собі велику вдячність до нього за всі його дарунки і вирішила обов’язково нагодувати його обідом, як побачить в наступний раз. З візитом Степан не забарився. Вперше Квіточка дозволила йому зайти до себе додому. Насипала борщу, поставила пампушок, розпустила свої коси з опаскою дивлячись на хлопця. Боялась, раптом відріже їх. Але натомість Степан дістав з кишені гребінець золотий.

- Кажуть, від цього гребінця волосся ще гарніше стає. – сказав хлопець та почав їсти дуже смачний борщ.

Тож Квіточка зрозуміла, що Степан ніколи її не скривдить і сіла поруч з ним, поклала руку на його руку та запропонувала ще й вареників з вишнями після борщу.
- Можливо, завтра хочеш погуляти разом? – запитав Степан. І Квіточка погодилась.

Після своїх прогулянок, Квіточка та Степан одружились, вони жили довго та щасливо разом.

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️