Сучасна казка про ріпку

Казка про ріпку вчить взаємодії і співпраці. Об’єднавши зусилля, можна подолати будь яку перешкоду. Іноді для хорошого результату може не вистачати допомоги когось маленького, але дуже важливого. Це може бути мишка, хороший дизайнер, гарна афіша або снікерс, або чарівний піддупник. Dobranich пропонує почитати казку про ріпку доповнену. Сенсації, інтриги, таємниці, розслідування. Нова мораль, яскраві образи, брутальний дід, сильна і самодостатня ріпка з чутливим серцем, неочікуваний кінець. Насправді, кінець буде очікуваним. Або ні.

Казка про ріпку читати

Весною природа прокидається і все живе починає нове життя. Квіти тягнуться до неба, до тепла і сонця. Пташки оспівують красу. На деревах розпускається зелене листя. Дачники дістають з підвалу свої інструменти і вирушають на городи. Саме в один такий теплий квітневий день дід вирішив посадити ріпку. Це був не звичайний старець.

Дід жив у ритмі сучасного мегаполісу, відвідував спортзал, стояв в планці по три хвилини, чікинився в барах на вихідних, хоча й пив там виключно сік. Бороді діда міг позаздрити будь який модний хіпстер. Дача була відрадою для діда, він вкладав в неї душу, любив приймати на городі сонячні ванни, філософствувати про спорідненість до землі і радіти багатству чорнозему. Одного дня дід викопав грядки і почав сіяти на них ріпу. Він знав, який корисний це коренеплід і чекав хорошого урожаю, згадуючи як мантру рецепти смузі. Раптово здійнявся вітер і одне насіння піднялось у повітря, віднесло далеко за межі городу.
Насіння впало посеред бур’яну. Далеко від грядок, далеко від питної води, далеко від діда. Насіння залишилось зовсім одне посеред поля, у нього було лише два виходи. Простий – здатись. Складний – боротись з пекучим сонцем і бур’янами, міцно хапатись за землю, пускати коріння, жадібно поглинати краплі дощу. Насіння обрало другий варіант. Кожен день йому доводилось боротись за виживання.
Коли ріпка трохи підросла, її чекало ще одне випробування. Нарешті вона стала такою високою, щоб вгледіти своїх родичів на городі. Вона побачила, як дід поливає їх водою, приносить для них добрива, вириває бур’ян, щоб той не заважав рости коренеплодам. Інші ріпки були як на підбір гарні, їх зелене листя було соковитим. І ще більше наша ріпка починала боротись. Вона ще глибше пускала свої корені, вона не могла здатись. Вона мала вирости великою і міцною, лише б так дід угледів її серед буряну, побачив би так далеко від свого затишного городу. Побачив би, коли сів на гойдалку перепочити. Або коли б прогулювався по городу чи збирав врожай з яблуні. Він мав неодмінно її побачити. Ріпка мріяла, як стане врожаєм. Не звичайною травою, яку заморозить перший жовтневий мороз, а потім вкриє сніг листопада. А врожаєм на столі діда.

Минуло пекуче літо, пожовкле листя почало повільно опускатись на землю. Ставало все холодніше, дні коротшими, ночі довшими. Ріпка продовжувала качати м’язи своєї душі і тіла, боротись за життя. Одного жовтневого дня, коли діти вже бігали в шапках, на роверах ставало їздити занадто холодно, а на землю мали спуститись перші морози, дід приїхав на дачу і почав збирати врожай. Йому допомагала вся родина. Вони обережно вкладали в кошики овочі з грядок, ягоди з кущів і фрукти в дерев. Раптом дід завмер і нарешті побачив її. Ріпку. Хоч вона була дуже далеко, її неможливо було не розгледіти, не помітити серед інших. Велика і гарна, з сумними і глибокими очима, очима, які так давно виглядали його і чекали його погляду. За цей час ріпка виросла неймовірно міцною і була дуже приваблива. Дід не мав жодного уявлення про те, як витягнути її з-під землі.

– Як же ти опиналась тут, Ріпка?
– Вітер долі відніс мене сюди, Дід.
– Як змогла ти вирости такою, без добрива, без води, без турботи?
– Коли у тебе є мета, подолати шлях до неї можна, покладаючись виключно на себе. Головне, щоденно боротись.
– Ти так не схожа на інших. Пробач. Це моя вина.
– Ніхто не винен. Ні ти, ні вітер. Деякі події стаються, бо мають статись і великою обмеженістю є шукати винуватих там, де є воля вищих сил.
– Велика обмеженість – перекладати відповідальність на небеса. Давай же скоріше я витягну тебе звідси. – промовив дід і закотив рукава. Зняв з зап’ястя годинник, витягнув з кишені iPhone, вдихнув у груди повітря.
Він взявся за ріпку спочатку ніжно і обережно, боявся зробити їй боляче. Він потягнув її, але витягнути не вийшло. Тоді він використав всю силу своїх м’язів, але ріпка занадто довго сиділа в землі і пустила коріння занадто глибоко. Дід тягнув-тягнув, але витягнути не зумів.

Тоді він покликав на допомогу бабу. Разом вони тягнули-тягнули ріпку, але не змогли витягнути. Тоді покликали на допомогу онучку. Вона прийшла, тримаючи у руках Android. На iPhone ще не заслужила, дід і баба обіцяли купити їй цей гаджет лише, коли вона проявить свої таланти і працьовитість. Але онучка вирішила вкладати енергію не в знання, а в красу, щоб надихати чоловіків інвестувати гроші в iPhone для неї. При цьому онучка навіть у тренажерний зал не ходила, просто постійно сиділа на дієті. Звісно користі від її допомоги було мало. Вона взялась за бабу, вони разом тягнули-тягнули, а витягнути не змогли. Тоді їм на допомогу прийшла кішка і собака. Вони їли сухий корм, зовсім не знали дикого тваринного світу, тому були занадто слабкими. Всі разом тягнули-тягнули і не змогли витягнути.
– Не треба. Вам вже час їхати, – промовила Ріпка, тримаюсь з усіх сил, щоб не заплакати. – Холод ночі все ближче. Вам ще потрібно встигнути довезти врожай додому. Облиште мене тут.
– Ні. – суворо промовив дід. – Ми не залишимо тебе тут. Віра допоможе нам подолати всі труднощі.
Дід закликав всіх ще раз взятись один за одного і потягнути. В цю мить вони ніби стали одним цілим. Синергія і цілковита довіра. Дід, баба, онучка, кішка і собака тягнули з усієї сили і впертістю, вони знали, вони мають врятувати цю ріпку. Ця ріпка заслуговує на любов. Раптом звідки не візьмись підбігла мишка. Вона схопилась кішку і допомогла родині. Вони тягнули-тягнули і витягнули ріпку. Швидко заінстаграмили і перевели подих.

– Дякую вам, – не вірячи у своє щастя, промовила ріпка. Її поклали у кошик поруч з іншими овочами, а десь глибоко в душі ріпка знала, вона все одно назавжди лишиться не іншою.

Ріпку принесли в затишний будинок, поклали на стіл і вона заплющила очі, бо хотіла запам’ятати кожен момент. Її мрія здійснилась.
Автор: Маргарита Сурженко

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️