Як Їжачок Буль постійно переїздив

Мама заглянула до кімнати Їжачка Буля та побачила, що він лежить на ліжку.

- Чому твої речі досі не зібрані?
- Я не хочу їх збирати!
- Буль, ми їдемо завтра вранці, а ти досі не зібрав валізи! Я просила зробити це вже сотню разів! Я зайду сюди через годину і всі речі мають бути зібрані! – сердито сказала мама за грюкнула дверима.

Буль не поворухнувся. Йому було надзвичайно сумно. Він прожив в цій кімнаті три місяці і не хотів покидати її, а разом з кімнатою не хотів покидати цю квартиру, цей ліс та нових друзів. Спочатку Булю дуже не сподобалось нова кімната та все, що з нею пов’язано. Він був прив’язаний до лісу, в якому жив до цього. Якщо прищурити очі та довго дивитись перед собою, можна побачити тонкі-тонкі ниточки, які ведуть від твого серця до людей, тварин, речей або місцин, які ти любиш. Буль мав дуже багато таких ниточок, які прив’язували його до всього навкруги. До мами і тата, до інших їжачків, що відвідували з ним школу, грали на майданчику, до вчителів та сусідів, до іграшок та одягу, до їжі, до кімнати, до столу, до ліжка і навіть до шпалерів. Чим більше часу проводив Буль з чимось або кимось, тим міцнішими та товстішими ставали ниточки.

Мама та тато не могли цього побачити, адже були постійно заклопотані. Серце Буля було пов’язано з кімнатою, тому він не міг почати збирати речі. Спочатку він вперто відмовлявся любити нову кімнату. Йому ще боліли його обірвані ниточки, які довелось порвати, коли він переїхав з рідного лісу. Минуло три місяці і він звик до нової кімнати, виду з вікна, шпалер, навіть знайшов друга на дитячому майданчику. Буль не хотів знову обривати ниточки, адже це було надзвичайно боляче.

Тож Буль вирішив не робити нічого, просто лежати на ліжку і не збирати свої речі. Він виключив світло та дивився у вікно з ліжка. Там якраз був повний Місяць, який світив так ясно, що освітлював навіть кімнату. Раптово Місяць почав говорити з Їжачком:

- Чому ти не слухаєшся маму? Я знаю її так багато років, вона була слухняною донькою.
- Ти пам’ятаєш мою маму? – здивувався Їжачок. – Оце так! Невже ти пам’ятаєш всіх людей на планеті?
- Чим ще зайнятись мені тут на небі? – позіхаючи промовила Місяць. – Сонце я бачу вкрай рідко, інші планети дуже далеко, не наговоришся з ними. А ось на людей я постійно дивлюсь і спостерігаю, на відміну від Netflix це безкоштовно і набагато цікавіше.
- Тоді б ти мала знати, як мені набридлі переїзди! Я звик до свого життя в рідному лісі, але туди прийшли хижі дракони. Ми мусили тікати звідти. Пожили в одному місці, потім поїхали в інше, а тепер ще й звідси їдемо. Ні кінця ні краю цьому. Моїй мамі не треба було постійно збирати валізи та тікати. А потім шукати нових друзів. – Їжачок Буль майже плакав і Місяцю стало дуже шкода малечку, який за своїми голочками ховав так багато болю.
- Але ж на твою маму не нападали хижі дракони. – розгублено відповіла Місяць.
- Ото ж бо! Їй мене ніколи не зрозуміти! Спочатку на мій ліс напали хижі божевільні дракони, хоча ми не робили нічого поганого. Потім я змушений був переїздили з одного місця на інше, не маючи нічого свого. Моїй мамі пощастило більше.
- Але ж вона з твоїм татом переїздить лише тому, що хоче захистити тебе та знайти краще місце для вас.
- Не правда! Якби вона хотіла краще для мене, я б залишився в лісі з драконами. Так само як багато інших їжачків лишились там. Вони продовжують жити таким життям, як раніше.
Місяць повернула голову та подивилась на ліс, в якому раніше жив Буль. Він побачив його друзів і промовив:
- Повір мені, там вже ніхто не живе тим життям, як раніше.
- Чому ж це? – здивувався Їжачок, хоча вже чув про це від інших.
- Я добре бачу згори те, що твоїм друзям вже не можна гуляти самим так само як вони робили це раніше. Часто їм треба ховатись від драконів, бо ті хоча і далеко, але запускають вогняні шари і ніхто не знає, де той шар впаде. Їм треба жити паралельно зі страхами. Так їм не треба було обривати стільки ниточок, скільки тобі, але їх життя теж змінилось не на краще. А твоя мама та тато просто хочуть, щоб тобі не було так страшно, як твоїм друзям. Вона хоче, щоб ти був у безпеці і жоден шар дракона не долетів до тебе.
- Через це мені потрібно постійно приходити до звірів, які вже давно дружать, а я для них чужак. Ось зараз знову я маю зібрати валізи і поїхати кудись, де всі вже давно дружать, а для них чужак. – Буль ніяк не міг заспокоїтись та перестати злитись на батьків та черговий переїзд.
- Але ж ти вмієш знаходити друзів та звикати до нових місць. Якби не вмів, то не було б так багато нових ниточок кожного разу, правда ж? Твоє серце створює нові ниточки лише через те, що в ньому є любов. Бо навіть самі ці ниточки містять в собі любов. Тому ти полюбиш і нове місце, правда ж?
- Не правда. Я взагалі ніколи нікого не буду любити в новому місці. Не буде більше ніяких ниточок. Буду одинаком. Самотнім вовком.
Раптом Буль побачив за Місьцем небесно тіло та уважно придивився, впізнаючи комету.
- Буду мандрувати так само, як ця комета. – сказав Буль. – З холодним серцем.
- Знаєш як багато комет я зустрічала, що пролітали повз мене? Багато з них колись були планетами і жили стабільним життям, а потім все змінилось, вони летять у невідомість. На своєму шляху бачать багато інших небесних тіл. Вони не прив’язуються ні до кого, не пускають ниточок, вони дуже холодні мандрівниці. І повір мені, твоє життя значно цікавіше. Бо ці ниточки роблять твоє життя змістовним. Тому я б не радила тобі заздрити кометам. Не мати ниточок і не любити нічого, не прив’язуватись – не те життя, якому б я позаздрила. На цю комету нікому немає діла.

Їжачок Буль подивився на слід комети, а потім на Місяць і побачив, що це небесне тіло як і він має так багато ниточок, що пов’язують його з Землею. Певно саме тому Місяць не полетів від Землі, як комета, і обертається навколо неї. Вони люблять один одного. Але крім того, Їжачку здалось, Місяць любить звірів та природу, людей та їх творіння – будинки, парки, кораблі та інше. Тож Їжачок зрозумів, він говорить з кимось, хто може його зрозуміти.

У двері знову постукали. Минула година і мама повернулась до Буля.
- Ти не зібрав речі? – мама була дуже розгнівана. Але Їжачок раптом розгледів не злість, а ті ниточки, які відходили з її серця. Їх теж було чимало і завтра вони розірвуться так само, як і його, то ж їй теж буде боляче покидати це місце, шукати нових друзів та нову роботу, нову квартиру та нові кав’ярні. Але крім того Буль побачив ще одну ниточку, що йшла він її серця до його. Ця ниточка була однією з найбільших. Не дивлячись на те, що мама була зла, Буль підійшов та обійняв її.
- Пробач, матуся. Я зараз спакую валізи, а потім допоможу пакувати речі вам з татом, добре? Обіцяю!
- Домовились. – сказала мама вже дуже добрим голосом.

Їжачку відразу стало тепліше на душі від того, що мама стала добрішою. Вона пішла, а Буль виглянув у вікно та подякував Місяцю. Вони поговорили ще трохи і Буль почав збирати валізи. Дійсно не завжди у валізу можна помістити всі речі, які ти так любиш. Але можна постаратись зберегти ниточки любові до рідних і тих, хто намагається вберегти тебе від небезпеки.

Автор - Маргарита Сурженко

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️