Казка про сніг, який перестав випадати

Дівчинка Каріна народилась взимку. Вона часто чула від батьків про те, що раніше зими були холоднішими і тоді випадало багато снігу. Хоча деякі люди не любили сніг, для Каріни він був справжнім дивом. Вона пам’ятала, як одного разу в її дитинстві насипало цілу купу снігу, замило всі дороги та будинки, все зупинилось, а вона з батьками та сестрами вибігла на вулицю та гралась в цих білих мандрівницях з неба. Це був найщасливіший день її життя. Але більше таких зим вона не бачила. Тепер сніг майже ніколи не випадав в її місті.

- Чому сніг більше не приходить до нас? – запитувала Каріна свою родину.
- Це все глобальне потепління винно. – казала стурбовано мама.
- В наступному році буде більше снігу. – казав оптимістичний тато.

Найстарша сестра нічого не сказала, але написала на листі паперу «Ввечері я розповім тобі правду про те, чому нема снігу». Дівчинка не могла дочекатись, коли ж дізнається правду про відсутність її улюбленого снігу. Нарешті вечір настав, батьки були заклопотані на кухні, Каріна та її сестрі Малина та Альбіна сіли в своїй кімнаті на килим. Найстарша Малина почала розповідати правду.

- Снігу нема, бо Морозець образився на людей і не приходить до нашого міста.
- Морозець? – здивувалась Альбіна. – Де ти таке почула?
- Не в інтернеті ж! В школі.
З усіх сестер лише Малина ходила до школи, тому дівчата розуміли, що їй можна довіряти. В школі неправди не скажуть.
- Що саме вам розповіли? – почала розпитувати Каріна.
- Морозець образився, бо люди постійно їли солодощі, а з ним не ділились. Він сказав, що раніше був щедрим – ділився з людьми купою снігу від душі. А люди йому жодної цукерочки не давали, були жадібними.
- Якби я могла, я б йому всі свої цукерки віддала. – промовила Каріна. – Сніг для мене краще за всі солодощі світу.
- Точно? – лукаво перепитала Малина. – Бо я можу влаштувати так, що передам йому ваші цукерки.
- Як? – в один голос запитали молодші сестри.
- В школі є один хлопець, який знає, де живе Морозець. Якщо ви обидві щодня будете віддавати мені свої цукерки, я можу передавати їх тому хлопцю, а він буде носити до поштової скриньки Морозця. Тож може, за місяць чи за два, десь в лютому, нам вдасться задобрити того старого, і він насипе снігу так щедро, як колись це робив.

Казка про сніг для дітей: читати продовження

Каріна застрибала від радості і побігла за своїми цукерками. Батьки давали їм невелику кількість солодощів, але майже щодня. Дівчинка їла їх не відразу. Вона взяла в трубочці всі свої запаси – три цукерки та желейні ведмедики. Альбіна ж не хотіла віддавали свої смаколики. Вона любила солодке набагато більше, ніж сніг.
- Альбіно! Лише згадай як колись було класно! Ми катались на санчатах, ліпили сніговика, жбурлялись сніговими кулями! - намагалась вмовити сестру Каріна.
- Це все дуже весело. Але мені краще синиця в руках, ніж журавель в небі. – промовила дівчинка.
- Ну будь-ласка, Альбіно! – завила Каріна і сестра врешті-решт погодилась. Хоча вона любила цукерки більше за сніг, але сестру любила ще більше і хотіла, щоб та нарешті побачила сніг знову.

Сестри щодня віддавали Малині всі цукерки – ті, що Миколай поклав від подушку, різдвяні та новорічні подарунки під ялинкою, смаколики від гостей та друзів. Каріна віддала і ті солодощі, що отримала на свій День народження. Альбіна іноді їла цукерки та віддавала не все, а Каріна не з’їла жодної. Вона щоранку прокидалась та бігла до вікна, щоб дізнатись, чи не подобрішав Морозець, чи не пробачив людей, чи не насипав бодай трохи снігу.

***

Та на вулиці було сіро й пусто. Жодної сніжинки не впало з неба ні в грудні, ні в січні, ні в лютому. Останній місяць зими добігав до кінця, настав останній день зими. Вночі тато йшов на кухню та побачив Каріну, яка сиділа біля вікна й дивилась на вулицю.

- Чому ти не спиш, доню? – запитав тато.
- Я чекаю, коли Морозець принесе снігу. Всю зиму чекаю. – відповіла дівчинка.
- Я ж кажу, в наступному році можливо буде багато снігу! – промовив тато.
- Думаєш, якщо ми будемо давати Морозцю солодощі все літо, він нас пробачить до наступної зими?
- Про що ти говориш? – не зрозумів тато.

Каріна почала пояснювати те, що їй на початку зими сказала її старша сестра. Тато почав гніватись. В цей час до кухні навшпиньках підійшла Малина та підслухала цю розмову. Їй стало страшно через те, що тато дізнався правду. Вона всю зиму їла не лише свої цукерки, але й цукерки сестер. Якщо чесно, їй вже було погано від такої кількості солодощів. Але вона продовжувала їх їсти. Тепер же про все дізнався тато.

- То ти не з’їла жодної цукерки за цю зиму? – запитав тато.
- Ні. Мені і не треба! Лише б сніг побачити.
- Люба, Морозця не існує. Твоя мама була права, і сніг більше не падає через глобальне потепління. Планета постійно змінюється, і тепер з кожним роком стає все тепліше.
- Тато, Малина не могла нас обманути. Вона ж наша сестра. Морозець існує. Ось побачиш. Сніг випаде дуже скоро. Не треба сварити Малину. – промовила Каріна.

Малині стало сумно через те, що вона обманювала своїх сестер, а одна з них тепер її захищає. Вона прокралась назад до своєї кімнати, і їй дуже захотілось, щоб сніг випав та потішив Каріну. Тато був налаштований на те, щоб посварити старшу доньку зранку. А Каріна пішла спати з вірою у те, що Морозець все ж таки існує.

Вранці Каріна прокинулась та побігла до вікна. Вона застрибала на місці. Сніг нарешті випав! Він вкрив все-все-всі. Дерева, машини, дороги, будинки, дитячі майданчики. Його було так багато, що відмінили школу, а батькам дозволили працювати з дому. Тато забув про те, що мав сварити Малину. Вся родина була занадто схвильована. Каріна не припиняла стрибати від щастя та тягнути всіх на вулицю. Вона раділа кожній хвилині, адже розуміла, що можливо це її останній сніг. Хто його знає, що той Морозець вигадає в наступному році та на що образиться.

Малина ж тим часом сходила до магазину. Шлях через сніг був дуже довгим, але вона все ж подолала його. На свої кишенькові гроші вона купили багато солодощів і принесла їх до сестер, які все ще грались на вулиці.

- Дівчата, ви не повірите. – сказала вона. – Морозець сказав, що з’їв занадто багато солодкого в цьому році і вирішив повернути вам ваші пожертви. Він сказав, що тепер буде старатись приносити сніг щороку. Хоча б на один день зими.

Таким чином день дівчат став ще більш щасливим. Вони мали і сніг, і солодощі. А тато вирішив пробачити старшу доньку та не посварив її, адже вона зрозуміла свою помилку.

Увесь день Каріна милувалась снігом. Замерзала на вулиці і бігла додому грітись, але дивилась на сніг з вікна. Нагрівалась та бігла знову на вулицю гратись. Шкодувала, що сніг не можна взяти до кімнати та обійняти.

- Дякую тобі, Морозець! – десятки разів шепотіла вона.
Ніхто того не побачив і не почув, але в цей час Морозець посміхався та казав.
- Будь-ласка, мила дівчинко.

Автор – Маргарита Сурженко
Ілюстрації - ШІ

Обговорення:

1. Які емоції викликає у вас сніг?
2. Чи вірите ви у те, що віра може впливати на реальність?

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️