Казка про хитрих миш та сміливих котиків

Колись дуже давно звіри вміли розмовляти та будувати такі ж міста, як люди будують зараз. Спочатку звіри воювали між собою та захоплювати території однин одного. Але потім стали настільки розумними, що заключили мир та почали жити кожен на своїй території. Здавалось би, скоро розумні звіри мали б відправляти ракети у космос та вивчати інші галактики. Одначе ж, як і у людей, в світі звірів існувало зло. Воно любило оселятись в душах звірів та змушувало їх гальмувати прогрес, а також знищувати все хороше. Так сталось, що зло обрало своєю домівкою саме країну миш. Роками миші жили та думали про те, як же їм захопити країну котиків. Чомусь миші не хотіли цінувати те, що у них є, та робити це ще кращим, любити та плекати свій ліс. Замість того день і ніч вони думали, як же їм обвести котиків навколо пальця та почати жити в їх лісі.

Казка для дітей: як перемогти, якщо ти слабкий?

Головну мишу звали Едуард і його улюбленим завданням було розглядати на фотографіях країну котиків. Він так любив дивитись та ті фотографії, що навіть цілував та облизував їх вранці та вночі, а ще після сніданку, в обід та після вечері. Помічник Едуарда миша Родіон був дуже розумним, він завжди казав, що перемогти сильних котиків можна лише хитрістю.

- Так як наші ручки та кулачки занадто малі, ми не зможемо побити котиків. Але ми можемо налякати їх. – казав Родіон Едуарду, розуміючи, що його бос нічого на світі так не любить так, як котиків.
- Як же ми їх налякаємо, якщо ми миші? – запитав якось Едуард.
- А ми будемо всім та кожному казати про те, що ми дуже сильні. Якщо щось повторити сотню разів, то кожен повірить у це.
- Хаха, - засміявся Едуард та подивився на свій тоненький хвостик. Він знав, що він дуже слабкий. Але поглянувши на фотографії країни котиків, він вирішив довіритись Родіону. Все-таки Родіон закінчив університет та носив окуляри. А ще Родіон часто казав, який він розумний. Тому Едуард вірив своєму помічнику. – Добре. Давай спробуємо переконати всіх звірів світу, а особливо котиків, що миші дуже сильні.
Так вони і зробили. Поки котики працювали, навчались, малювали картини та мандрували, миші збирались в групки та писали книги, статті, знімали відео, в яких розповідали про те, які вони сильні. Вони фантазували до несхожу. Всю творчу фантазію направили на вигадування байок про свою силу. Спочатку звірі інших країн сміялись. Але Родіон був правий. Якщо повторити щось сто разів, то кожен повірить у це. Навіть Едуард почав вірити у те, що він сильний і його лапки зможуть наваляти котикам. Котики теж вірили, що біля них живуть дуже сильні миші.

Кіт Михайло показував своєму брату Степану чергову новину про миш.
- Кажуть, що миші другі найсильніші в світі тварини.
Степан лише сміявся. Він добре знав миш та те, що вони ще ті фантазери. Але йому дуже не подобалось те, що їх сусіди замість перетворення планети на більш гарне місце, лише й говорять про свою силу, тобто постійно брешуть. Степан давно розумів, що це до добра не доведе. Але чомусь переважна кількість котиків вірили у те, що миші дуже сильні. Степан відповів своєму брату:

- Ніколи в світі не повірю, що миші другі найсильніші тварини в світі, а ми слабші за них. Нейхай поцілують мою котячу дупку.

Але Родіону було чим похизуватись перед Едуардом.
- Як я і казав, котики вірять у те, що ми дуже сильні.
- Невже вони забули про те, що ми всього лише миші?
- Так. Вони бояться нас. – радісно потирав руки помічник Едуарда.
Але чого вони обидва не знали так це того, що котики хоч і побоювались божевільних миш, дуже любили свій ліс та свої землі. Мишам того було не зрозуміти. Зазвичай, якщо миші чогось боялись, вони завжди тікали. Жодна миша не могла протистояти своїм страхам та почати боротись з їх джерелом. Миші могли лише ховатись в норки. Тому вони вірили у те, що варто залякати котиків, як ті поховаються в норки.

Тим часом миша Едуард божеволів не на жарт. Він роздруковував все більше і більше фотографій лісу котиків та обклеював ними свій мишачий палац. Він не зводив очей з цих фото та постійно запитував у Родіона, коли ж цей котячий ліс буде його і він зможе там походити та побачити все наживо.

- Дуже скоро, дуже скоро. Нам лишень потрібно зібрати три сотні миш та сказати їм піти до котиків та взяти їх землі собі.
- Але ж це божевілля. Як же миші погодяться це зробити? - здивувався Едуард.
- Вони вже вірять у те, що є сильнішими за котиків. До того ж ми повторимо їм сто разів про те, що вони захищають свій ліс таким чином. А ще ми скажемо їм, що дамо їм трохи сиру.
- Не дай Боже ти даси мишам мого сиру. Ти ж знаєш, як я люблю сир, після країни котиків сир займає друге місце в рейтингу речей, які я найбільше люблю в світі.
- Я ж не казав про те, що ми дамо їм сиру насправді. Ми лише скажемо про те, що дамо їм сиру.

Едуард підняв голову на Родіона. Він обожнював свого помічника за те, що той був таким же злим і підступним, як і він сам. Едуард обожнював обманювати інших і був дуже радий, що йому вдалось змусити увесь світ вважати миш хоробрими та сильними. Але Родіон пропонував йому ще більше – він пропонував йому обманути ще й миш. Виходить, що вони вдвох поширять максимальну кількість брехні у світі.
- Як думаєш, чи існував колись звір, який би брехав більше, ніж ми? – потирав лапки Едуард.
- Ні. Ми найбрехливіші миші в історії цієї планети.
І знову Родіон виявився правим. Миші повірили у те, що варто їм заповзти на територію котиків, як ті злякаються та втечуть, дадуть їм все, що мають і будуть прислуговувати. А ще миші повірили, що після цього отримають сир. Вони знали, що сир – це смачно і що їсти його може наразі лише Едуард та Родіон. Перед тим, як йти до котиків, мишам навіть дали понюхати трохи сиру.

***

Однієї ночі раптово коти Степан та Михайло прокинулись від дивних звуків. Виявилось, що миші приповзли до їх лісу і почали гримати, як навіжені. Всі котики дуже злякались цих різких звуків, адже вже дуже довго жили мирно та спокійно. Крім того, котики вірили у те, що миші – другі за силою звірі на планеті. А ось самі котики, на жаль, були далеко не першими по силі. Їм було далеко до левів, слонів, бегемотів та носорогів. Але найважливішою силою котиків була щирість. Вони були чесними перед собою і добре розуміли свої слабкі сторони та настільки любили свій ліс, що були готові його захистити.

Степан швидко заховав своїх батьків та сестер у безпечне місце, взяв мишоловки та пішов давати копняків мишам. До нього приєднався і його брат. А крім того, ще безліч сміливих котиків всього лісу. Хоча миші лізли, як дощ з відра, котики шматували їх один за одним.

Звірі сусідніх країн були в шоці. Всі вони вірили у те, що миші сильні. А виявилось, що котики сміливіші та могутніші.
- Чи скоро я зможу поїхати та походити по своїм улюбленим котячим землям? – запитав Едуард Родіона.
- Так так. Дуже скоро. Але нам потрібно ще кілька мільйонів миш. – промовив Родіон.
- Що? Хіба тих, що я дав, виявилось недостатньо?
- Ні. Але не хвилюйтесь. Все йде по плану. Скоро ви зможете поїхати до свого улюбленого лісу і котики будуть вам раді. Вони й досі вас бояться. І чекають, коли зможуть потиснути вашу лапку.
Едуарду сподобались ці слова. Тому він оголосив, що мільйон миш мають піти до котиків та вигнати їх з лісу. Чого він та його помічник не знали, так це про те, що у брехні є свій термін придатності. Рано чи пізно правда випливає на поверхню. Більшість миш вже здогадались про те, що вони всього лише миші. Вони не сміливі та не сильні, не розумні і не організовані. Тому миші почали тікати, куди очі бачили. Дуже скоро в країні миш залишився лише Едуард та Родіон. Перший зовсім з’їхав з глузду. Ходив по пустому палацу та уявляв, ніби котики кланяються йому, розмовляв сам з собою. А другому було дуже сумно. Хоча сиру у нього й залишилось багато, але брехати більше не було кому. А брехня для нього була набагато смачніша, ніж сир. Тому життя Родіона було зовсім сумним. Аж одного разу Родіону стало весело. Він почув, як хтось постукав до його дверей та подумав, що одна з миш повернулась, і він знову буде мати кому брехати. На стукіт прибіг й Едуард. Вони вдвох відкрили двері й побачили Степана та Михайла.

- Доброго вечора, ми з країни котиків. – сказали брати. А миші так налякались, що обпісялись від страху. Більше мишам не вдавалось нікого обманути, бо жоден в світі звір не вірив жодній в світі миші. Всі знали, що миші маленькі брехливі звірушки.

Минуло багато років і люди населили планету. Але й досі котиків люблять та шанують в кожній країні, а мишам доводиться жити на смітниках та харчуватись недоїдками. Бо то є карма.

Автор - Маргарита Сурженко

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️