Різдвяна Зірка

Сумна різдвяна казка про зірку, яка хотіла жити в серці маленького хлопчика.

Щоранку протягом тижня перед Різдвом Мати Місяць кликала всіх маленьких зірочок навколо себе та розповідала їм історію. Це завжди була та сама історія, але зірки ніколи не втомлювалися від неї. Це була історія про Різдвяну зірку — Віфлеємську зірку.

Коли Матінка Місяць закінчувала історію, маленькі зірочки завжди казали:

- А зірка все ще світить, чи не так, Матінко Місяць, навіть якщо ми її не бачимо?

А Мати-Місяць відповідала:

- Так, дорогі мої, тільки тепер вона світить не в очі, а в серця людей.

Потім зірки бажали Матері-Місяцю добраніч, надягали свої маленькі блакитні нічні ковпачки й лягали спати в небесній кімнаті; бо зорі лягають спати, коли люди на землі починають прокидатися й бачать, що настав ранок.

Але того ранку, коли маленькі зірочки побажали «на добраніч» і тихо пішли геть, одна золота зірка все ще залишалася біля Матері Місяця.

- Що сталося, моя маленька зіронько? — запитала Мати Місяць. – Чому б тобі не піти зі своїми сестричками?

- О, Мати Місяць, — сказала золота зірка. – Мені так сумно! Я хотіал б, щоб я могла сяяти для чиїхось сердець, як та дивовижна зірка, про яку ти нам розповідаєш.

- Чому? Ти не щаслива тут, у небесній країні? — спитала Мати Місяць.

- Я була дуже щаслива, - сказала зірка. – Але сьогодні ввечері, здається, мені потрібно знайти якесь серце, щоб сяяти.

- Тоді, якщо це так, — сказала Мати Місяць, — настав час, моя маленька зіронько, тобі пройти через Чудовий Вхід.

- Чудесний вхід? Що це? – запитала зірка. Але Мати-Місяць нічого не відповіла.

Піднявшись, вона взяла маленьку зірочку за руку і повела до дверей, яких вона ніколи раніше не бачила.

Мати Місяць відчинила двері, вони побачили довгий темний вихід, на дальньому кінці сяяла маленька цятка світла.

- Що це? – запитала зірка.

- Це Чудовий Вхід. Саме через нього ти маєш піти, щоб знайти серце, якому ти належиш, — сказала Мати Місяць.

Тоді зіронька злякалася. Вона прагнула пройти крізь цей перехід так, як ніколи раніше нічого не прагнула, але все ж вона злякалася і вчепилося в Матір Місяць. Але дуже ніжно, майже сумно, Мати Місяць відвела свою руку.
- Іди, дитино моя, — сказала вона.

Потім, тремтячи, маленька зірочка ступила в Чудовий Вхід, і двері небесного дому зачинилися за нею.

Розплющивши очі, зірочка побачила себе в магазині іграшок із цілим рядом інших синіх, червоних і сріблястих зірок. Вона була золотого кольору. У крамниці пахло вічнозеленими рослинами, і було повно різдвяних покупців, чоловіків, жінок і дітей, але зірка дивилася лише на маленького хлопчика, що стояв перед прилавком. Як тільки зірка побачила дитину, вона зрозуміла, що це він той, кому вона належить.

Маленький хлопчик стояв біля миловидої жінки в довгій чорній вуалі й ні на що особливо не дивився. Зірка тремтіла на нитці, що її тримала, бо боялася, щоб дитина її не побачить і піде, а якщо побачить, то не впізнає її як свою зірку і не протягне до неї рук.

Гарна жінка тримала перед собою кілька іграшок на прилавку і промовила:

- Тепер я думаю, що у нас є подарунки для кожного: це лялька для Лу, і гра для Неда, і музична скринька для Мей, а ще кінь-гойдалка і сани.

Раптом маленький хлопчик схопив її за руку.
- Ой, мамо, — сказав він. Він бачив зірку.

- Ну що таке, любий? — запитала пані.

- Мамо, подивіться тільки на ту зірку! Я б хотів... о, я б хотів, щоб вона була моя.

- Ой, любий, у нас стільки всього на ялинку, - сказала мама.

- Так, я знаю, але я хочу зірку, — сказала дитина.

- Дуже добре, — сказала мати, усміхаючись. – Тоді ми візьмемо і її.

Тож зірку зняли з гачка, де вона висіла, і загорнули в папірець. Весь час вона тремтіла, але тепер вже не від страху, а від радості, бо вона належала маленькому хлопчикові. Лише вдень перед Різдвом, коли ялинку прикрашали, золоту зірку розгорнули й витягли з паперу.

- Ось ще дещо, — сказала мила жінка. – Ми повинні повісити це на дерево. Павлу так сподобалася ця різдвяна золота зірочка, що мені довелося її придбати для нього.

- О, так — сказав ще хтось, хто допомагав прикрашати ялинку. – Ми повісимо це тут, на самому верху.

Так маленька зірочка почала висіти на найвищій гілці ялинки. Того вечора на ялинці запалювали всі свічки, і їх було так багато, що аж очі муляли; і золоті та срібні кулі, феї та скляні кулі сяяли й мерехтіли у світлі, але високо над ними всіма сяяла золота зірка. О сьомій годині пролунав дзвінок, а потім двері кімнати, де стояла ялинка, відчинилися, і натовп дітей увірвався.

Вони сміялися, кричали, показували руками, розмовляли разом, а через деякий час залунала музика, з ялинки знімали подарунки й роздавали дітям.

Як же все це відрізнялося від величного та широкого неба, де раніше жила Зірка. Але вона ще ніколи не була такою щасливою за все своє життя, бо там був маленький хлопчик. Він стояв осторонь від інших дітей, дивлячись на зірку, склавши руки за спиною, і, здавалося, його не цікавили іграшки та ігри.

Нарешті все скінчилося. Погасили світло, діти пішли додому, а будинок затих. Тоді прикраси на дереві почали розмовляти між собою.

- Тож усе скінчено, — сказала срібна куля. – Цей вечір був дуже веселим — найвеселішим Різдвом, яке я пам’ятаю.

- Так, — сказала скляна грона винограду. – Найкраще позаду. Звичайно, люди будуть приходити подивитися на нас ще кілька днів, але це буде не так, як сьогодні ввечері.

- А після цього, я думаю, нас відкладуть ще на рік. — сказала паперова фея.

Виноградне гроно помилилося, сказавши, що найближчими днями люди прийдуть подивитися на ялинку, адже вона стояла занедбана в бібліотеці і до неї ніхто не підходив. Усі в будинку ходили дуже тихо, з стривоженими обличчями, бо виявилось, що хлопчик був хворим.

Нарешті одного вечора до кімнати увійшла жінка зі слугою. На жінці був кашкет і фартух медсестри.

- Ось і все, — сказала вона, вказуючи на золоту зірку. Слуга піднявся на кілька сходинок, зняв зірку і вклав її в руку няні, а вона винесла її в коридор і нагору в кімнату, де лежав маленький хлопчик.

Мила жінка сиділа біля ліжка, і коли медсестра увійшла, вона простягла руку зірці.

- Цього ти хотів, мій любий? — спитала вона, нахиляючись до маленького хлопчика.

Дитина кивнула й простягла руки до зірки, і коли він стиснув його, на його обличчі з'явилася чудова сяюча усмішка. Наступного ранку в кімнаті маленького хлопчика було дуже тихо й темно. Золотий аркуш паперу, який колись був зіркою, лежав на столі біля ліжка. Але це була вже не справжня зірка, так само, як тіло людини не є справжньою людиною.

Справжня зірка тепер жила й сяяла у серці маленького хлопчика. Вона пішла з ним у нову й прекраснішу небесну країну, де живуть маленькі янголята, кожен з яких несе в своєму серці його власну зірку.

Автор - Катарін Пайл
Ілюстрації - ШІ

Обговорення:
1. Зірка відчула в серці порив та місію, саме це спонукало її до дій. Чи відчували ви колись щось подібне в серці, що змушувало вас радіти і прагнути до чогось?
2. В історії хлопчик помирає, а зірка перетворюється на золотий папірець поруч з ліжком. Автор пише про те, що це була вже не справжня зірка, так само, як тіло людини не є справжньою людиною. Як ви думаєте, що це значить?

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️