Як Зайчик По навчився проводити час без світла

Зайчик По дуже полюбляв свій телефон. Він мав багато цікавих ігор та друзів, з якими переписувався в інтернеті. Якщо на заняттях в школі він не завжди гарно відповідав та отримував схвалення вчителів, в іграх він постійно перемагав. Онлайн-друзів у По теж було дуже багато. Його найкращий друг Їжачок Буль поїхав з Чарівного Лісу через те, що на ліс напали дракони. Тепер вони могли спілкуватись з ним лише через телефон. То ж можна зрозуміти, чому По прокидався та засинав з своїм мобільним пристроєм.

- Даремно ти поїхав. Наше життя майже не змінилось. – писав По Булю.
- Я дужу сумую та хочу повернутись. - відповідав Буль. - Але батьки поки що не хочуть. Чекають, коли дракони згорять і перестануть жбурляти свої вогняні шари до нашого лісу.
- Ми теж тут чекаємо на це. Але повір, тут зовсім не страшно.

Сучасна казка для дітей онлайн: як у Зайчика зникло світло

Хтось ніби підслухав зайчика По згори та вирішив довести йому, що він помиляється. Дракони вчергове почали жбурляти з потворних горлянок шари вогню, що летіли прямісінько на ліс та потрапляли до чарівних будиночків зі світлячками. Світлячки зазвичай збирались в цих будинках, і їх світла ставало так багато, що вистачало освітлити увесь ліс. По дротам світло приходило до кожної хатки. Дракони зрозуміли, що можуть налякати звірів, якщо зруйнують будиночки світлячків і тим не буде, де збиратись. Тоді світло зникне в усьому лісі.

Тож лише дописавши Булю про те, що в Чарівному Лісі не страшно, По опинився в суцільній темряви. Зайчик не любив в своєму житті чотири речі: гриби, броколі, драконів та темряву. Але найбільше в темряві По лякало ще й те, що його телефон міг швидко розрядитись. І тоді він не міг пірнати до свого яскравого та веселого світу ігор, перемогати, здобувати винагороди, покращувати вид свого героя. Це була справжня трагедія.
- По! Ти як, синку? – забігла до зайки його мама, тримаючи в руках свічку.
По подивився на телефон і побачив 5% відсотків.
- Я жахливо, мама. Я майже вмер.
- Що ти таке говориш? Не можна такого казати на себе!
- У мене зараз розрядиться телефон.
- Ну то й добре. Ходімо разом грати в ігри.

Зайчик знав, що мама зрадіє тому, що його телефон розряджається. Чомусь всі батьки дуже не люблять телефони. По розумів, що це все через те, що у батьків в дитинстві не було телефонів і вони просто заздрять своїм дітям. Що тільки на телефони не говорили. Що від них погана постава, поганий зір, погарі зуби, погана увага, погані оцінки. При цьому батьки й самі постійно сиділи в своїх телефонах. Так було і цього разу.

Мама покликала всіх у вітальню, але молодших братик По Ронні сидів у телефоні та грав, тато читав новини в телефоні, а мама переписувалась з подругою теж в телефоні.
- Класні у нас ігри. – ображено сказав По, який дивився на розкладену гру, в яку ніхто не починав грати.
- Ти правий, синку. Це не діло. – зрозумів свою провину тато. – А ну ка давайте відкладемо телефони і будемо грати разом.
- Це не чесно. По забув зарядити телефон, а маємо страждати всі ми. Я не буду відкладати телефон. – вперто пробубнів Ронні.
- Давайте пограємо в дві гри одночасно. Відкладемо телефони. Будемо грати в настільну гру. Той хто візьме телефон першим, буде мити сьогодні увесь посуд ввечері! – сказала мама, яка розуміла, що посудомийну машину включити не вдасться, а стояти біля раковини їй дуже не хотілось.
- Давайте! – підтримав ідею тато, який боявся, що мама змусить його мити посуд.
- Давайте! – сказав По, який розумів, що його 5% вже перетворились на 2%.
- Ну добре. – промовив Ронні та відклав телефон в сторону.

Виявилось, що в реальному житті ігри теж були веселі. Родина грала в Dixit. Ця гра містила карточки, до яких потрібно було вигадувати асоціації. По дуже любив фантазувати та вигадувати цікаві назви до карточок. Тато зайчиків постійно поглядав на телефон. Йому дуже хотілось перевірити та почитати про новини. Так йому здавалось, що він може контролювати ситуацію і бути в курсі усього, а значить краще зуміє захистити найдорожче в світі – свою родину. Але тато тримав себе в руках та не чіпав смартфон. Мама теж постійно косилась на телефон і хвилювалась, чи бува її родичі не напишуть їй важливе повідомлення. Але обидва дуже не хотіли мити посуд. Варто було мамі згадати, що на вечерю вона буде смажити м'ясо та варити гречку, їй ставало погано. Мити каструлю після гречки дуже не весело. Тому мама також з усих сил намагалась забути про телефон. Так і минув вечір родини. Виявилось, що без світла жилось дуже весело.

Як родина знайшла світло під час темряви

Тим часом один з важливих драконів дивився на Чарівний Ліс в бінокль.

- Ну що? Вони вже підняли білий прапор? Злякались темряви? Бояться нас? Сдаються?
- Щось ні видно.
- Ви ж розбили будиночок світлячків? - обурено запитав важливий дракон.
- Так. Світла у них нема. Але здається, їм не страшно.
- Не може бути! Без світла жити неможливо! Їм має бути страшно! – бісився дракон.
Але ж в кожній родини Чарівного Лісу знайшлись зайняття по душі. І як виявилось, якщо знайти заняття по душі, можна освітити оселю і без світлячків. Варто лишень дати душі щось приємне, як вона починає світитись сама.

Після вечері тато та По почали грати в шахи. Зайчик досі не вмів грати і тато зрозумів, що це найкраща нагода навчити сина.
- Любий, що там з новинами? – спитала мама. – Може перевіриш? Коли дадуть світло?
Тато потягнувся до телефону, але в останній момент забрав руку.
- Хитрунка! Сама перевір! – сказав тато.
Мама розчаровано зітхнула. Як же їй не хотілось мити посуд. Вона вже подумала про те, щоб взяти телефон, але все ж побачила сина. Малий Ронні зажурився, то ж мама знайшла книгу казок для дітей та почала читати її молодшому сину.

В той вечір посуд так ніхто і не помив. Але всі були дуже задоволені. Виявляється, проводити час з батьками не так вже й скучно. Лише вранці будиночки світлячків відремонтували і ті змогли знову зібратись разом, щоб у всіх оселях з’явилось світло. По зміг зарядити телефон, мама та тато разом завантажити пральну машину.

- От би дракони і сьогодні кинули до нас шарик, щоб ми могли разом пограти. – сказав за сніданком Ронні.
- Не обов’язково чекати цього, щоб разом грати в настільні ігри! – сказав тато. – Пропоную сьогодні піти всім разом до магазину та купити ще ігри. Їх є багато дуже цікавих!
- А ще книжок з казками! – попросив Ронні.
- А ще разом можна ліпити з пластиліну, або малювати, або навіть писати казки разом! – сказав По. – Ми навіть можемо почати читати книгу про те, як створювати ігри, вигадувати ідеї для ігор, коли темно, а коли світло, програмувати ігри на комп’ютері.
- А ще можна разом пошити костюми для Хеловіну! - сказала мама.

Тож вчергове план підступних драконів не спрацював. Замість того, щоб злякатись, звіри лісу вчергове подолали свій страх, об’єднались разом та знайшли внутрешнє світло.

Автор - Маргарита Сурженко

✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️