Буль з самого дитинства знав, що для успіху потрібно багато працювати. Його батьки не лише говорили про це, але й показували прикладом. Мама та тато працювали в Чарівному Лісі, переїхавши до країни Пальм та Сонця, відразу ж знайшли нову роботу. Їжачок теж дуже хотів бути, як вони. Але якщо чесно, іноді йому було дуже лінь. Тим не менш, іншого виходу у Буля не було, доводилось швидко вчити мову, багато предметів зі школи, ходити на спортивні заняття, відвідувати різні події в місті. Але з кожним місяцем справ у Їжачка було так багато, що одного разу вони перенесли його до Країни Хаосу.
Буль розплющив очі через те, що його ліжко летіло вниз. Він ухопився за матрац та закрив очі від переляку. Але через кілька секунд все ж таки відкрив одне око – було дуже цікаво, куди ж він падає чи може летить. Ліжко все падало і падало, а дна було не видко.
- Дуже дивно, невже яма може бути такою великою? А може я літаю по колу?
У будь якому випадку, Їжачок вже звик, що довго лежати на ліжку не можна і тому вирішив, що потрібно з ліжка зістрибувати. До того ж, було дуже цікаво, чи буде він так само безкінечно чи то падати, чи то летіти, як його ліжечко. Лишень він підвівся, як опинився в якомусь дуже гарному парку. Тварини там були такі ж, як і в його місті, але ходили дуже швидко, якимось дивом не збиваючи один одного. Їжачок Буль відчув, що йому бракує кисню і почав глибше дихати.
- Гей, хлопче! Ти чому стоїш? – запитав в Їжачка Бурундук в поліцейський формі.
- Доброго дня, пане. Здається, я заблукав. Я прокинувся від того, що моє ліжко падало, я підвівся з нього і якось опинився тут.
- Вітаю тебе! Певно в твоєму світі ти дуже сильно розігнався. Так буває. В одному світі так сильно біжиш, що прибігаєш в інший. Тут, як бачиш, теж все несеться та біжить. Ніхто не стоїть так, як ти оце зараз. Тож давай, рухайся. – поки Бурундук говорив про це Їжаку, він обійшов його навколо кілька разів. Було видно, що стояти в цьому світі не прийнято.
- А як же називається це місто? – промовив Буль та почав ходити за поліцейським, бо стояти вже було соромно.
- Місто Хаосу. Не дуже вдала назва, адже нічого хаотичного я тут не бачу. Всі бігають, але впорядковано, як бачиш. Ніхто не зіштовхується. - сказавши це, обидва помітили двох котиків, які лежали на асфальті. Один потирав чоло, інший лапку. Поліцейський хмикнув та додав. - Ну хіба що дуже рідко зіштовхуються.
Буль раптом помітив, що дерева навколо змінювали свій колір і почало ставати якось холодніше. Поліцейський на ходу почав діставати з рюкзака теплу куртку та шапку. Раптом до Буля під’їхав фургончик. Трохи схожий на той, який у нього в місті розвозив морозиво або хот-доги.
- Їжак, тримай! – крикнула з фургону Білочка та кинула йому пакет з теплими речами. Зробивши це, фургончик швидко поїхав геть. Поки Їжачок ловив пакет та відкривав його, поліцейський вже зник з горизонту, тож Булю довелось самому здогадуватись, що то за благодійсніть з ним щойно сталась.
- Певно в цьому місті поспішають не лише тварини, але ще й рослини. Навіть осінь поспішає. Певно так скоро і зима почнеться.
Їжачок зупинився, щоб вдягнути теплі речі і поки робив це, зауважив, як листя не лише пожовтіло, але й вже почало опадати. І знову він привернув увагу оточуючих, які кудись бігти. Вони дивились на Їжака з осудом та він знову почав відчувати провину і затупотів ніжками, хоча й сам не знав, куди йому бігти.
- Перепрошую, а куди всі так поспішають? – запитав Буль у Зайця, що пробігав поруч.
- Особисто я уявлення не маю. – сказав перехожий. – Я тут нещодавно. Кудись біжу і мені це дуже подобається. Я намагаюсь бігти швидше, ніж інший заєць, он бачиш позаду мене в червоній шапці?
- Так. Але ж має бути якийсь сенс у біганні?
- Сенс у тому, щоб бігти швидше, хіба ти не розумієш? – сказав Заєць та побіг далі.
Буля така відповідь не задовільнила. Має ж бути хтось, хто знає, куди варто бігти і навіщо. Хлопчик помітив Білочку в окулярах, вона точно мала б бути розумною та знати, куди бігти.
- Доброго дня! А куди всі так біжать?
- Особисто я бігаю, щоб виконати всі пункти з свого списку. Ось подивись, який він довгий. – промовила Білочка і з гордістю дістала з кишені величезний список. – Я маю виконати все з списку, тому й поспішаю. Завдань на день дуже багато.
- А можна дізнатись, які саме? Бо я поки не розумію, що мені робити.
- Новенький тут? Не хвилюйся, скоро звикнеш. Завдання такі у мене – оббігти озеро в парку, поїсти горішок та викинути лушпиння у смітник, зробити тренування на руки, пофарбувати зелений паркан у жовтий колір, продати на блошиному ринку старі речі, купити на блошиному ринку нові речі, послухати подкаст про користь бігу, , пофарбувати жовтий паркан у зелений колір, розчистити сніг на бігових доріжках…
- А скоро почне падати сніг? – зрадів Їжачок.
- Так, приблизно через дві хвилини!
- Як чудово!
- Але ти так не радій. Він випаде і розтане через десять хвилин.
- Навіщо ж тоді чистити доріжки, якщо всі знають, що він скоро розтане?
- Як це навіщо? Щоб було зручніше бігати в ці десять хвилин. Не стояти ж нам усім у цей час.
Сказавши це білочка побігла далі, так і не дочитавши те, що було в її списку ще. А Буль знову відчув брак повітря в цьому місці. Він зрозумів, що дихати тут треба швидше. Тож Їжачок зупинився й почав вбирати в легені повітря, але потім перелякано побіг далі, адже стояти не можна.
Як і обіцяла Білочка, почав падати сніг, що зробило Буля дуже радісним, адже він обожнював сніг. Але Білочка була права і у іншому, через десять хвилин все розтануло. Почало ставати тепліше і всі почали ховати шапки в рюкзаки. Скоро на деревах почали з’являтись бруньки, а потім й квіти. Стало так гарно, але ненадовго, не встиг Буль й кліпнути очима, як квіти зникли. Навіть квіти тут поспішали.
- Якщо чесно це дуже погане місце. – пробубонів Буль сам собі. – Дерева так швидко пожовтіли, я навіть не встиг помилуватись їх гарним кольором, як вони вже скинули все листя. А потім сніг прийшов та пішов так, що я й кулю зліпити не встиг. Я не встиг понюхати квіти, пострибати в калюжі від дощу, я не встиг поговорити ні з ким довше двох хвилин. Всі кудись поспішають й самі не знають куди.
Тож Буль вирішив, що йому неодмінно потрібно знайти своє ліжко, що падає і застрибнути на нього знову. Він блукав парком, а потім вулицями цього дивного хаотичного міста. Шукав ліжко в торгівельних центрах, де всі щось купляли та штовхались, в двориках, в кафе, музеях, де ніхто не зупинявся біля картин довше, ніж на дві секунди, він бачив дуже багато снігопадів, які швидко минали, йому довелось десятки раз знімати та натягувати на себе шапку. Він дуже втомився і дуже мріяв про своє ліжко. Тепле, затишне, з м’якою ковдрою.
- Ліжечко, де ти? Ти мені потрібно. Я тебе люблю. – сказав Буль. І відчув, що йому треба залізти на високе дерево, щоб знову побачити своє ліжко.
Так і сталось. Варто було Їжачку піднятись на вершину величенного дуба, як він побачив серед хмарок своє ліжко. Воно ніби ховалось поміж сірих хмаринок та виглядало на свого господаря. Ліжечко підлетіло до Буля, і він застрибнув на нього з великим задоволенням.
Ліжко знову почало падати вниз, це допомогло хлопчику швидше заснути. Хоч він і був далеко від батьків, відчував себе, ніби вдома.
Прокинувся Буль у себе в кімнаті.
- Ну і пригода. – промовив Буль, не розуміючи, чи то було правда, чи наснилось.
В двері постукала мама.
- Буль! Збирайся. Сьогодні ми їдемо на ярмарок.
- Мама! Будь ласка. У мене до тебе велике прохання.
- Яке?
- А можна ми сьогодні всі разом проведемо день в піжамах? Будемо босоніж гуляти по газону біля будинку та роздивлятись хмари, готувати разом їжу та смакувати нею повільно, намалюємо красиве пожовкле листя і понюхаємо його. Можна сьогодні ми не будемо нікуди бігти?
Мама посміхнулась та підійшла обійняти сина.
- Мені дуже подобається твоя ідея!
Так вони й зробити всією родиною. Виявилось, що всі і тато, і мама були дуже раді залишились в піжамах й провести у них увесь день. Ніхто нікуди не біг, але в той день, вони встигли більше, ніж за увесь рік.
Автор - Маргарита Сурженко
✨️Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб отримувати інформацію про нові казки на сайті✨️
Ми створили більше 300 безкоштовних казок на сайті Dobranich. Прагнемо перетворити звичайне вкладання спати у родинний ритуал, сповнений турботи та тепла. Бажаєте підтримати наш проект? Будемо вдячні, з новою силою продовжимо писати для вас далі!
👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻